Оповідка XXI. Про підступ і змову та їхню супротивницю обачність

Юстин оповідає, що лакедемонські горожани якось змовилися проти свого короля і, взявши над ним гору, вигнали з града й держави. І трапилося, що саме на той час король перський заповзявся знищити їхній град і взяв його в облогу з великим військом. А король лакедемонський, хоч і став вигнанцем, все ж не міг розлюбити свого града і жалів його горожан.

Облога міста. Мініатюра з рукопису:
Юстин. Епітома Помпея Троґа. Франція, кін. XV ст. (C)

Розвідавши і прознавши, які підступи снує король перський проти Лакедемона-града, став він думати-гадати, як усе те скритно і спритно своїм горожанам передати. Отож він узяв таблички і на них усе списав, ще й від себе поради додав, як напасникові опір чинити і Лакедемон-град від перса захистити. А написавши все, що хотів, своє писання воском покрив і через гінця надійного послав до магнатів свого града рідного. Вони ж отримали таблички й оглянули їх пильненько, та не добачили жодної літери, а лише віск гладенький. Стали вельможі над табличками голову ламати і по черзі свою гадку казати, що ж із тими табличками робити; та ніхто не зумів їхнього глузду розкрити.

Як на те, почула про їхні клопоти з тим посланням сестра короля-вигнанця і попросила в панів урядовців, щоб і їй дали поглянути. Пильно роздивившись таблички, кмітлива жінка взялася сколупувати віск, і враз показалися приховані літери.

Що далі вона той віск колупала, то більше письма відкривала, і коли вже воску не зосталося, усе, що там було написано, прочиталося. Побачивши це, вельможі дуже зраділи і все, що в посланні радилося, учинили: хоробро свій град боронили і від облоги його звільнили.

Мораль

Найдорожчі, під тим королем маю на увазі всемогутнього Бога, якого було вигнано з власного града, тобто з-поміж людей, коли наші прародителі в раю змовилися проти Нього і переступили Його заповідь, немовби кажучи: «Не хочемо, щоб отой над нами царював!» [Лк. 19, 14] Попри це, король – Господь наш Ісус Христос – не може не любити свого града, тобто всього людського роду. Він полюбив нас, хоч ми були Йому ворогами, як каже апостол у Посланні до Римлян, глава II: «Бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Його Сина» [Рм. 5, 10]. Отож король, себто Господь наш Ісус Христос, зауваживши, що диявол – «цар над усіма синами гордині» [Пор. Йов 41, 25] – намагається всіх нас знищити незліченними підступами, взяв таблички (про них, себто про Мойсеєві таблиці, дослівно мовиться в книзі Виходу, глава III [Пор. Вих. 24, 12; 31, 18]) і написав поради, дієві супроти диявола та його підступів, а тоді надіслав їх у град людського суспільства через надійного гінця, тобто Мойсея.

Однак те письмо було так замазане воском, себто обрядами, що в часи Закону ніхто не міг явно й виразно відчитати його морального змісту, а старійшини, котрі роздумували про зміст табличок, багато чого не могли зрозуміти.

Певна річ, не знаходилося нікого, хто розкрив би значення тих табличок, аж поки не прийшла одна вельми второпна дівчина знатного роду – королівська сестра. Тією панною була Пресвята Діва Марія, матір Богочоловіка, благословенна і освячена. Вона – сестра короля, тобто Христа, адже, будучи донькою царя Давида за плоттю, Марія є Божою донькою коли мовити духовно, згідно зі словами Луки: «Була ж у Нього сестра, що звалася Марія» [Пор. Лк. 10, 39].

Отож Діва Марія розкрила значення давнього Закону. Як же вона це зробила? Звісно, витерши віск, адже знаємо, що світло проганяє тінь, а жар вогню розплавляє віск. Ті обряди були тінню, Христос-Бог – вогнем, а Марія-Богородиця – світочем. У день свого очищення вона добровільно й смиренно скорилася обрядам Закону [Пор. Лк. 2, 22-24], хоч і не потребувала цього, щоб внести до храму божественний вогонь – свого Сина. Отож і тінь конче мала відійти, і віск мав розтанути й щезнути; про це – Псалмопівець: «Як віск од вогню тане, так гинуть грішники від лиця Божого» [Пс. 68 (67), 3]. У день свого очищення Марія усунула обряди і цим виповнила Закон; а нас різдвом Сина свого визволила від рабства диявола і здобула нам вічне життя. Нехай до нього... і т. д.