Цього дня 1144 року Едессу таки взяли... - Оповідка CLIV. Про небесну батьківщину

Ґервасій оповідає, що завдяки святому образові Христа, який міститься в граді Едессі, там не може замешкати жоден єретик, жоден язичник, жоден ідолопоклонник, жоден юдей, а варвари не здатні захопити місто. Щоразу, коли наступає вороже військо, невинне дитя, ставши над міською брамою, читає лист; і того ж дня, коли його прочитано, варвари або втихомирюються, або, ослабнувши, утікають.

Град Божий. Фрагмент ініціалу. З рукопису:
Omne bonum. Англія, 2-га пол. XIV ст. (C)

Мораль

Найдорожчі, це той самий град, про який мовиться в Одкровенні: «Побачив я місто святе Єрусалим, що сходить з неба, приготоване, мов наречена, прикрашена для мужа свого» [Пор. Од. 21, 2]. Його збудовано з живих каменів, тобто із святих мучеників та інших Христових молільників та угодників; і через те, що в ньому – святий образ Христа, жоден ідолопоклонник, єретик чи варвар не здатен ні підступити до града, ні захопити його.

А ще під тим градом можна мати на увазі наше тіло: оскільки воно містить святий образ Христа, себто влиту в нього душу, омиту від первородного гріха в хрещенні, то в ньому не може замешкати жоден єретик, себто жодне диявольське крутійство чи пишнота; адже в хрещенні ми твердо обіцяємо Бога триматися, а диявольської пишноти відрікатися, бо людину вчинено і сотворено на образ Святої Тройці, як мовиться в першій главі книги Буття: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу» [Бут. 1, 26]. Отож диявол не може оселитися в ній після хрещення, хіба що людина сама захоче, адже наш ворог такий кволий, що нікого не здатний перемогти, якщо цього не захоче сама людина.

Того міста й варвари не здатні захопити. Варвари – це смертні гріхи, які не можуть заполонити нашу душу через присутню в ній Божу благодать. Коли ж унаслідок нашого немічного стану і нашіптувань плоті її таки захоплює щось смертоносне чи бодай страховидне, невинне дитя, тобто гризьке сумління, має відбити наступ ворожого війська листом сповіді, а після сповіді – спокутувати гріхи. Отож коли над брамою, тобто на початку доброчесного життя, стоїть дитя і читає листа виправлення та сповіді, варвари, що захопили нашу совість і стримують нас від добрих діл, того ж дня або втихомирюються, або, ослаблені, втікають. А втім, не втихомирюються: споглядаючи наші добрі діла, вони ще лютіше й несамовитіше спокушають нас; і якщо тепер внаслідок плотського падіння ми потрапимо в сильце, диявол уже не вгамується й не покине нас спокушати.

Отож нехай ослаблі й подолані варвари втікають, бо це ж глупота – служити дияволові, якого жодними догоджаннями не втихомириш. Натомість треба триматися Бога, який тим, хто Йому служить, уділяє життя і вічну винагороду. Нехай нас до неї приведе... і т. д.