Жив колись один король і мав двійко хортів. Коли вони були зв’язані між собою, то дуже любилися; та щойно їх відв’язували, готові були зжерти одне одного. Бачачи це, король вельми журився, бо щоразу, коли йшов на лови і відв’язував псів, щоб з ними полювати, вони починали битися, а про полювання забували. Став король питати поради і йому сказали, що треба привести дужого та лютого вовка і нацькувати на нього одного з псів; а коли вовк уже його долатиме, спустити іншого. Перший побачить, що має підмогу, і надалі пси завше любитимуться.
Так і сталося. Коли вовк уже перемагав, а пес на силі підупадав, інший пес його оборонив і вовка убив. Відтоді пси – чи зв’язані, чи відв’язані – однаково між собою любилися.
Мораль
Найдорожчі, той король – Господь наш Ісус Христос; двоє зв’язаних між собою псів – тіло і душа, пов’язані в хрещенні. Доки вони отак зв’язані, любляться; та коли їх відв’язує одне від одного смертний гріх, одразу стають між собою ворогами: «Плоть пожадає проти духа» і навпаки [Гл. 5, 17].
Що ж робити? Певна річ, треба піддати плоть покуті, щоб виступила проти вовка, себто диявола; тоді й душа збадьориться і мужньо битиметься пліч-о-пліч з плоттю. Відтоді між ними буде любов і в щасті, і в горі; їх однаково любитиме Господь і завдяки Його любові вони здобудуть життя вічне.
Немає коментарів:
Дописати коментар