via est vita

Тепер є веб-ресурси для планування не лише ваших поїздок на найближчу відпустку, а й уявних мандрівок Римською імперією! У Стенфордському університеті на основі описів подорожей, даних про мережу доріг, навігацію, кліматичні умови, ціни та ін. створили систему ORBIS: The Stanford Geospatial Network Model of the Roman World, яка дає змогу вирахувати найвигідніший у тогочасних умовах маршрут між містами римського світу.

Зайшовши за посиланням, треба клацнути зображення мапи або закладку «Mapping ORBIS». З’явиться карта римського світу з позначеними населеними пунктами (деякі з них стають видимі лише при детальнішому масштабуванні). Справа від неї – параметри вашої уявної мандрівки: місце відбуття і прибуття, місяць, на який заплановано подорож, оптимізація за швидкістю, вартістю чи відстанню, а також преференції щодо виду сполучення. Вибравши, що потрібно, клацаємо кнопку «calculate route» – і на карті з’являється маршрут, а також вискакує віконце, де вказано відстань, тривалість і вартість мандрівки у денаріях. Треба зауважити, що у випадку «неможливої» подорожі (наприклад, коли зняти опцію сполучення «Road» чи «River» для міста в глибині суходолу або «Sea» для острівного), система видасть помилку.

Загальний вигляд планувальника подорожей системи ORBIS.
Клацніть, щоб збільшити зображення.

Можете спланувати собі античну подорож, наприклад, із Севастополя (Chersonesos) до Відня (Vindobona) чи Парижа (Lutetia). А ми вирішили випробувати ORBIS на матеріалі однієї оповідки з Gesta Romanorum.

Оповідка CCVI. Про язичницьких богів, під якими філософи розуміють чесноти

Язичники уявляли, що є стільки богів, скільки приписуваних їм чеснот. Отож бога милостивості малювали на подобу людини, що тримає в руках розірване навпіл серце. Довкола серця було написано золотими літерами: «Милостивість». Довкола однієї половини серця було написано: «Увесь день чекаю, коли грішник од гріха відступить і зцілиться», а довкола іншої половини: «Якби не було гріха, не було б і милосердя; прощення за гріх попросиш – швидко його одержиш».

Емблема милостивості. Малюнок із літературного нотатника дворянина Гамфрі Ньютона.
Англія, кін. XV - поч. XVI ст. (C)

Мораль

Бог, Господь милостивості й лагідності, тримає розірване серце на знак того, що завжди готовий і охочий змилосердитися над грішником, який просить прощення, і ніколи не закривається від нього. Тому й мовить блаженний Єронім у першій книзі «На Одкровення»: «Дивовижна милостивість і лагідність Божа: коли чинимо переступ, Бог одразу не карає, а вливає в нас ліки благодаті, щоб виразку зцілити і до слави й утіхи нас допровадити». Тому й блаженний Августин каже в книзі «Про дух і душу»: «Нехай ніхто не зневірюється в Божому милосерді: Боже милосердя більше за наші злидні».

А кажуть, це нині смаки зіпсовані...

Якщо західне Середньовіччя чимось і відповідає стереотипним уявленням про нього, то це замилуванням тодішніх людей макабричними сюжетами та образами.

Один із таких сюжетів було запозичено із юдейської притчі, що міститься у Вавилонському Талмуді. Сини, сперечаючись за спадщину покійного батька, звертаються до судді. Той, щоб з’ясувати, хто з них справжній син спадкодавця, пропонує їм постукати по батьковому гробі (що було знаком зневаги), адже вважає, що голос крові мусить втримати рідного сина від такого вчинку.

Мабуть, у цьому вигляді історія видалася середньовічній Європі недостатньо ефектною, а тому в латинських переробках та адаптаціях її було радикально «присмачено». Добре бачимо це на прикладі варіанту, котрий увійшов до збірки Gesta Romanorum як оповідка 45 «Про те, що лише добрі увійдуть у царство небесне».

Завдяки популярності Діяннь римських ця модифікація талмудичної притчі знайшла широкий відгук і в мистецтві; один із численних прикладів – ренесансний декоративний таріль, що на фото. Тут уже відбулася певна «реконструкція» юдейського контексту: замість безіменного старого лицаря порадником виступає цар Соломон; змінилося й число синів та місце дії. Проте наймиліші середньовічному смакові деталі – ексгумація, вигадлива наруга над трупом – залишилися незмінними.

Сини стріляють у мертвого батька. Майоліка. Італія, бл. 1535 р. (C)