Оповідка CXXVI. Вельми потішний приклад того, що жінкам ні в чому не можна довіряти

Макробій оповідає, що один римський хлопчак на ім’я Папірій прийшов з батьком у сенат мудреців, а вони постановили під страхом смерті берегти від розголосу своє таємне рішення. Коли хлопець повернувся додому, мати запитала в нього, що ж то було за рішення, про яке радники під страхом смерті нікому не веліли казати. А він: «Цього розкривати нікому не дозволено». Почувши це, мати почала ще дужче схиляти хлопця відкрити їй таємницю: і просьбами, і обіцянками, і погрозами, і побоями. Нарешті хлопець, щоб і матір задовольнити, і таємницю зберегти, каже: «Рішення було про те, чи одному мужеві брати собі кількох жон, чи одній жоні – кількох мужів».

Отак він їй мовив, а мати видала цю «таємницю» решті римського жіноцтва. На другий день жінки, не змовляючись, юрмою посунули до сенату, благаючи, щоб одна одружувалася з двома, а не дві – з одним мужем. Сенатори, перелякавшись такого безстидного шалу сором’язливої статі, чудувалися, звідки взялася в жінок ця нестриманість (достоту призвістка великих подій!) і що б то мало означати їхнє безсоромне прохання.

Побачивши це, хлопчак Папірій розповів сенаторам про все, що сталося; вони ж його похвалили й постановили, щоб надалі він – і ніхто інший – завше був присутній на раді сенату.

Мораль

Найдорожчі, тим хлопцем є кожна людина, чиста своїм чистим життям, котра з батьком, себто з предстоятелем, входить на раду мудреців, тобто ченців, на якій ідеться про спасіння та мудрість душі. Цю мудрість не можна викладати геть усім, а лише, як годиться, кожному за його становищем; та й покуту, одержану від свого священика, людина не має відкривати іншим; і ще багато є речей, яких не можна розголошувати.

Матір’ю є сей світ, який намовляє людину покинути чернецтво і розголосити таїнства, тобто не втримувати їх у серці, а відкидати; коли ж у цей спосіб не може людину звести, то вдається до погроз, себто насилає утиски та злидні.

Отож роби, як хлопчина Папірій. Обманюй світ добровільною вбогістю: тоді покажеш йому, що це дві жони, тобто різні втішні для плоті пороки, мусять бути віддані під нагляд розуму, а не розум має коритися миттєвій забаганці та насолоді. Оскільки людина перебуває в тілі, вона, без сумніву, радше вибрала б, щоб розум корився; але ти на це аж ніяк не маєш погоджуватися, а мусиш хотіти, щоб було навпаки. Тоді хлопчина Папірій, тобто чиста людина, зможе серед мудреців перебувати і добрих чеснот набувати, себто серед святих мужів або жон слухати слова спасіння і здобувати життя вічне. Нехай нам його дарує... і т. д.