З 1 вересня! - Оповідка XCIII. Про спадок і радість вірної душі

Один могутній володар віддав своїх двох синів у науку, щоб навчалися, вправлялися, а згодом і на службу влаштувалися.

Минуло трохи часу і батько надіслав їм листа, щоб верталися додому. Почувши це, брати поспішили на батьківщину. Один із них дуже тішився, що повертається; коли він прийшов додому, його радо прийняли і спадкоємцем назвали. А от інший брат вельми зажурився своїм поверненням. Коли він прийшов додому, йому назустріч вибігла мати, кинулася цілувати сина – і відкусила йому вуста. За матір’ю підійшла й сестра і, цілуючи брата, відкусила йому носа. Далі підступив брат і вибрав йому очі, а коли надійшов батько, то вхопив сина за волосся і здер з нього шкіру.

Мораль

Найдорожчі, той багач – Бог, який віддав у науку двох синів – тіло й душу, щоб у школі сього світу навчалися, у добрих ділах вправлялися і своєї спадщини, тобто життя вічного, сподоблялися. Лист – то смерть: його надсилають людині, коли має померти. Душа, возвеселившись, повертається до Бога, а Він її радо приймає і спадщиною наділяє. Інший брат, котрий неохоче відходить, – це тіло, яке своїм поверненням смутиться; воно й не дивно, бо йому дуже скрутно доводиться. Сестра і брат його – то жаби й плазуни, які виїдають йому носа й очі; батько – гниль земна, яка поїдає волосся, шкіру і плоть. Саме про цих родичів мовиться у Йова, глава VII: «Сказав я гнилизні: "Ти – мій батько!", а хробачні: "Ти – мати мені, ти – сестра!"» [Йов 17, 14]. Отож благаймо Господа нашого... і т. д.