Художників - із професійним святом! - Оповідка LXII. Про красу вірної душі

Художник і його моделі.
Мініатюра з рукопису: Jean de Meun. Roman de la Rose.
Нідерланди, кін. XV ст. (C)

Правив колись велемудрий Ґай, і жила в його царстві одна жінка на ім’я Флорентина, напрочуд красива й мила. Такою була її краса, що три королі захопили Флорентину в полон і всі троє її зґвалтували. Після цього між королями через їхнє непомірне кохання спалахнула війна і з усіх сторін полягло безліч люду. Довідалися про це вельможі того царства, прийшли до царя та й кажуть: «Володарю, є в твоєму царстві якась Флорентина – така красуня, що через кохання до неї щодня гине безліч люду. Усе твоє царство вимре, якщо хутко цьому не зарадиш!» Почувши таке, цар звелів написати листа й запечатав його власним перснем, щоби Флорентина негайно прибула до нього. Вісник вирушив до неї з листом, але доки прибув, Флорентина померла. Повернувся вісник і повідомив царя про її смерть.

Тяжко засмутившись, що так і не побачив Флорентининої краси, цар наказав скликати з усього царства малярів, а коли вони зійшлися, мовив: «Найдорожчі, ось навіщо я за вами послав. Була одна жінка на ім’я Флорентина – така красуня, що безліч люду полягло через кохання до неї. Вона померла, а я її так і не побачив. Отож застосуйте всю свою вмілість і намалюйте її образ в усій красі – щоб я міг уздріти, чому з кохання до неї полягло стільки люду». А вони йому: «Нелегкого діла вимагаєш, володарю: така вона була красива й гожа, що жоден маляр світу достеменно її не змалює – хіба що один, котрий ховається в горах. Лише він і ніхто інший зможе вволити твою волю».

Почувши це, послав цар за тим малярем, а коли той прийшов, каже йому: «Найдорожчий, я багато начувся про твоє вміння. Отож намалюй мені достеменний образ Флорентини в усій її красі, а я тебе гідно винагороджу». А маляр у відповідь: «Нелегкого діла вимагаєш. Проте якщо дозволиш мені бодай упродовж години споглядати всіх красивих жінок твого царства, – зроблю так, як тобі до вподоби». Звелів цар скликати всіх красунь і виставити їх на огляд маляреві. Той вибрав чотирьох найгарніших, а інших відпустив додому. Почав він малювати образ черленою барвою, і котра з чотирьох жінок мала пригожіше личко, чи носик, чи ще щось, – те змальовував: беручи по частці з кожної жінки, довершував образ. Коли ж образ було викінчено, прийшов цар і, уздрівши його, мовив: «Ох, Флорентино, Флорентино, якби ти була живою, то мала б над усіх полюбити цього маляра, що намалював тебе такою красунею!»

Мораль

Найдорожчі, той цар – Отець небесний; красуня Флорентина – душа, на Божу подобу сотворена; три королі – диявол, світ і плоть. Оті три королі через гріх прародителя захопили душу в полон і кожен з них її зґвалтував. Стільки люду полягло через гріх тому, що до Христового пришестя всі сходили в ад.

Довідавшись про це, вельможі, себто патріархи та пророки, взивали на допомогу – одні кажучи: «Господи, пошли нам, кого маєш послати», а інші: «Пошли агнця, Господи, владаря землі» і далі. Тоді Бог послав вісника, себто блаженного Йоана Хрестителя, як написано в Малахії, глава I: «Ось я посилаю свого янгола, і він приготує дорогу» і далі. Але гай-гай! Душа померла задовго до його приходу.

Було покликано малярів, які відмовлялися і т. ін. Це означає, що ні в небесах серед янголів, ні на землі серед людей – тобто серед патріархів та пророків – не знайшлося жодного, хто б зумів і подужав намалювати образ, тобто душу, у властивій для неї красі. Маляр, який прийшов з гір, – то Господь наш Ісус Христос, який зійшов із небес, щоб відновити цей образ. У який спосіб? Звісно, черленою барвою, себто власною кров’ю.

Вибрав чотирьох найкрасивіших жінок і т. ін. Від першої жінки – буття: Він дав його і душі, і камінню. Від другої – зростання, дане і душі, і рослинам. Від третьої – відчуття, дані і душі, і тваринам. Від четвертої – розум, даний і душі, і янголам.

Цар, уздрівши образ, мовив: «Ох, Флорентино, себто душе, маєш над усіх полюбити цього маляра – Господа нашого Ісуса Христа, що власною кров’ю намалював тебе такою красунею!»