Дивні племена людей

Скіапод, кіклоп, двоголова дитина, влеммія, кінокефал
Sebastian Münster, Cosmographia. Basel, 1544. (C)

Читачі роману Еко про пройдисвіта Бавдоліно, звісно ж, упізнали знайомих персонажів. Та й загалом завдяки надзвичайній популярності в Середньовіччі описів і зображень таких-от чудернацьких істот, для сучасної людини вони є своєрідною «візитною карткою» тієї доби.

Упродовж всього періоду Середіх віків у численних західноєвропейських джерелах (хроніки, сказання, природничі трактати, дидактичні твори) знову й знову натрапляємо на своєрідні каталоги «дивних племен людей», які начебто мешкають в Ефіопії, Індії, Скіфії та інших «екзотичних» краях. Дуже поширеним було зображення цих фантастичних створінь і в творах мистецтва: від ілюстрацій у рукописах до скульптурного оздоблення соборів. У всіх переліках повторюються – з різною повнотою і подекуди з дещо відмінним формулюванням – описи тих самих дивовиж, що вказує на їхнє спільне джерело.

Описи дивних істот, що містяться в середньовічних переліках, походять ще з часів греко-римської античності: дещо взято з міфології, дещо – з праць тогочасних природознавців і географів. Середньовічні автори, включаючи до своїх творів згадані каталоги дивовиж, найчастіше покликалися на римського енциклопедиста Плінія Старшого.

Справді, в різних частинах Природничої історії Плінія знаходимо згадки про істот, присутніх і в середньовічних переліках «дивовижних племен». Наприклад, у книзі IV читаємо, що в крижаному океані, який омиває північ Скіфії, є острів панотіїв, «чиї цілковито голі тіла повністю вкривають величезні вуха»; а в книзі VII Пліній пише про «плем’я людей, які називаються моноколами, – одноногих, навдивовижу спритних у стрибках; вони ж таки звуться скіаподами, бо в спеку лягають горілиць на землю і роблять собі затінок своїми ступнями».

Сімейка панотіїв

Фрагмент оздоблення собору в Везеле (Vézelay). Франція, XII ст. (C)

Інше авторитетне джерело, на яке покликаються середньовічні письменники – трактат св. Августина Про град Божий, а саме восьма глава шістнадцятої книги, де славетний вчитель Західної Церкви розмірковує про «племена людей-чудовиськ» в контексті біблійної історії створення світу й людини. Втім, Августин здебільшого використовує (часто – дослівно цитуючи) тексти того ж таки Плінія.

Виклад відомостей про дивних істот, який є найповнішим, найкомпактнішим і найближчим за формою та змістом до середньовічних переліків, міститься в праці Начала або ж Етимології енциклопедиста Ісидора, архієпископа Севільї в королівстві вестготів (нині Іспанія); найімовірніше, саме цей виклад був одним з безпосередніх джерел для пізніших авторів. Скажімо, фрагмент XI книги цього твору, яка має назву «Про людей і чудовиськ», можна легко впізнати, навіть після різноманітних модифікацій, у більшості каталогів «дивовижних племен»:

Кінокефали так називаються тому, що мають собачі голови, а їхній гавкіт зраджує в них більше звірів, ніж людей. Вони водяться в Індії. Кіклопів також Індія породжує; а називаються кіклопами тому, що, як розповідають, вони мають посеред лоба одне око. Вони ще звуться агріофагітами, бо їдять лише звіряче м’ясо. Вважають, що в Лівії водяться влеммії: тулуби в них без голови, а рот і очі мають на грудях. Деякі народжуються без шиї, а очі в них на плечах. Також описують племена крайнього Сходу із страховидними обличчями. Деякі з них – без носа, з цілковито пласким лицем, бридкі на вид. Інші мають таку витягнуту нижню губу, що, дрімаючи на осонні, вкривають нею все обличчя. Ще інші мають дуже вузький рот, а тому втягують їжу лише через тонке стебло очерету. Деякі, кажуть, не мають язика, тому спілкуються лише кивками та жестами. Оповідають, що в Скіфії є панотії: у них такі великі вуха, що вони вкривають ними все своє тіло, адже по-грецьки pan означає «все», а ota – «вуха». Кажуть, що в Ефіопії артабати ходять нахильцем, як худоба; жоден з них не живе довше за сорок років. Сатири – це люди з гачкуватими носами, на голові в них роги, а ноги подібні до козячих. Такого святий Антоній зустрів у пустині; коли ж почав його розпитувати, той, кажуть, відповів слузі Божому: «Я – смертна людина, один з мешканців пустелі, яких введені в оману язичники мають за фавнів та сатирів». Розповідають і про лісових людей, яких дехто називає «фіґовими фавнами». Кажуть, що в Ефіопії живе одноноге, але дуже прудке плем’я скіаподів; греки називають їх скіаподами тому, що в спеку вони, лежачи на землі горілиць, роблять собі затінок своїми величезними ступнями.

Пара скіаподів у грайливій ситуації
Der Naturen Bloeme. Lippische Landesbibliothek, Ms. 70. Фландрія, XIV ст. (C)

Одна з версій каталогу «дивовижних племен» увійшла й до збірки Gesta Romanorum як оповідка 175 – «Про розмаїття світу і його дивовижі». Вірний своїй дидактичній програмі, укладач Діянь римських додав до кожного опису його духовно-моральне тлумачення.

Український переклад цієї оповідки, який подамо в наступному дописі, проілюстровано зображеннями з шедевру раннього книгодрукування – Нюрнберзької хроніки (Liber chronicarum). Вона теж містить перелік дивних істот, а дата друку – 1493 рік – робить її майже сучасницею найдавніших видань Gesta Romanorum.