Правив колись Тит, і запровадив закон, щоб діти під страхом смерті утримували своїх батьків. Було ж собі двоє братів, від одного батька. Один брат мав сина. Уздрів той син, що його стрий бідує, і відразу, згідно з законом, став його утримувати; а що чинив це проти батьківської волі, то батько прогнав його від себе. Поза тим, син і далі утримував свого бідака-стрия, даючи йому все, чого той потребував. Згодом стрий розбагатів, а почав бідувати батько. Побачивши це, син узявся й батька утримувати – наперекір забороні стрия. Тож і стрий прогнав його від себе, кажучи: «Дорогенький, пам’ятаєш, як я колись бідував, а ти супроти батьківської волі спомагав мене у всякій потребі? Тому я прийняв тебе, як сина, і зробив своїм спадкоємцем. Невдячний син спадку не здобуде, а здобуде його названий син. А що ти виявився невдячним, бо наперекір моєму наказові утримував батька, то й не одержиш від мене спадщини». Син же відповів своєму стриєві: «Нікого не можна карати за те, що він кориться приписові й повелінню закону; а нам і природний закон, і закон Писання велить спомагати батьків у потребі й насамперед їх шанувати. Отож не по праву вчиниш, позбавивши мене спадщини».
Мораль
Найдорожчі, двоє братів – то Син Божий і світ, які обидва походять від небесного Отця: Син – через породження, світ – через сотворення. Між ними споконвіку був і є розбрат, і то такий великий, що коли хтось є другом одному, то стає недругом іншому, згідно з Яковом, глава IV: «Хто хоче бути світові другом, той недругом Божим стається» [Як. 4, 4]. Отой син-одинак – це кожен християнин, який є сином Христа, бо тримається Його через свою віру. Тому, якщо хочемо бути дітьми Божими, не маємо догоджати світові гординею, захланністю й таким подібним; якщо ж супротивне чинитимемо, то напевне будемо позбавлені Христового товариства й утратимо небесну спадщину. Захочемо догоджати Христові благочестивими ділами – світ нас зненавидить; але краще бути ненависними світові, аніж небесної спадщини позбутися.
Немає коментарів:
Дописати коментар