Правив колись Тиберій. Доки не прийшов до влади, мудро розважав, виразно промовляв, удатно воював; однак потім закинув військову справу, на жодні війни не ходив, а тяжко римський народ гнобив, ще й рідних дітей вкупі з багатьма патриціями та консулами погубив.
Якось один мастак сказав Тиберієві, що вміє гнучке скло виготовляти. Взяв Тиберій пляшку з того скла та й жбурнув об стіну, проте вона не розбилася, а лиш погнулася. Тоді умілець добув молоток і хутко її розрівняв, неначе то була мідь, а не скло. Тиберій запитав, як йому це вдається, а той відповів, що в усьому світі ніхто, крім нього, у цій штуці не тямить.
Невдовзі Тиберій звелів скарати умільця на горло, кажучи: «Якщо це мастацтво пошириться між людьми, то золото й срібло за ніщо матимуть».
Мораль
Найдорожчі, Тиберій знаменує деяких ченців та інших осіб, які, поки не доскочать влади й багатства, сумирні та покірні; проте коли йдуть вгору, їх неначе хтось підміняє. Тим-то й кажуть про таких у народі: «Став вожай – забув обичай», а Псалмопівець мовить: «Людина в пошані, але нерозумна...» і далі [Пс. 49 (48), 21].
Умільцем, що підніс Тиберієві посудину, можемо назвати убогого, який несе дарунки багачеві. Не припадуть вони багатому до смаку – пожбурить їх і не візьме; тоді ще дужче спалахне на бідняка злістю, останнє в нього відбере, а часто буває, що й на смерть замучить.
Немає коментарів:
Дописати коментар