Деінде вже зауважувалося, що попри розмаїття змісту, обсягу, походження і жанру різних оповідок Діянь римських, усю збірку слід вважати цілістю, бо лише в цілості вона розкриває задум своїх укладачів і свою властиву функцію в контексті доби. Саме тому від самого початку було вирішено перекладати Діяння римські повністю, не вибираючи лише окремих оповідок і не опускаючи їхніх тлумачень, як це можна спостерегти в деяких перекладних виданнях.
Про слушність цього свідчать, зокрема, результати досліджень дидактичної програми збірки Gesta Romanorum. Із цих результатів випливає, що оповідки Діянь римських об’єднані спільною повчальною настановою. Сама вона досить проста, однак знаходить щонайвигадливіші вияви у тлумаченнях оповідок, а також у тих змінах, що їх зазнали початково «незалежні» оповідки, коли увійшли до складу збірки.
Однією з найґрунтовніших праць на цю тему є:
Weiske, Brigitte. Gesta Romanorum. Т. 1: Untersuchungen zu Konzeption und Überlieferung. Т. 2: Texte, Verzeichnisse. Tübingen: Max Niemeyer Verlag, 1992.
На жаль, досі не доводилося потримати цієї монографії в руках ні в паперовому, ні в електронному варіанті, однак досить добре уявлення про її зміст та висновки дає рецензія Маріанне Калінке (Marianne E. Kalinke), котра, фактично, є стислим рефератом праці Вайске. Нижче – переклад з англійської цієї рецензії (текст у квадратних дужках додано перекладачем).
Джерело: The Journal of English and Germanic Philology. № 93 (4). 1994. С. 611-613.
Засяг праці Бріґітте Вайске окреслено в підзаголовках її двох томів. У першій частині першого тому розглянуто історію передачі тексту збірки Gesta Romanorum як у латинській, так і в німецькій версії та її зв’язок з іншими збірками екземплюмів (с. 9-126). У другій частині авторка аналізує двочастинну структуру екземплюмів, розглядає функцію тлумачень і структурний паралелізм оповідок та моралізацій, визначає богословські принципи, на підставі яких формувався твір, і з’ясовує природу його цільової аудиторії (с. 127-198). Додаток до першого тому містить резюме (включно з тлумаченнями) шістдесяти восьми екземплюмів (с. 199-215). Другий том містить латинські, середньоанглійські та німецькі версії чотирьох текстів разом із паралельними варіантами ("Мотузки" [оповідка 212], с. 5-41, "Викрадена і обдарована" [оповідка 1], с. 43-47, "Йовініан" [оповідка 59], с. 49-104, "Дві нагі дівиці" [оповідка 115], с. 105-117), а також кілька покажчиків (с. 119-189), зокрема покажчик рукописів (с. 121-144) і джерел та літератури (с. 145-167).
Головною метою докладного огляду історії передачі тексту збірки Gesta Romanorum, передусім латинської та німецької версій, і порівняння її зі схожими збірками екземплюмів було встановити засади, якими керувався компілятор. Аналізуючи оповідки, знані також і поза межами збірки, як-от «Історія Аполлонія» [оповідка 153], авторка переконливо аргументує, що вони зазнали перетворення згідно з принципами, котрі лежать в основі Gesta Romanorum як цілості. Ці формуючі принципи, виведені здебільшого з тлумачень до оповідок, суттєво відрізняються від тих, котрі можна встановити для інших збірок екземплюмів як-от Schachzabelbucher [алегоричні трактати про гру в шахи]. Вайске стверджує, що «алегоризація [окремих] екземплюмів визначальна в межах богословської концепції збірки» («die Allegorese der Exempla konstitutiv für das geistliche Sammlungskonzept», с. 98) і що саме в контексті богословських засад усієї збірки функціонує кожна деталь оповідей (с. 138). Якщо осмислити окремі екземплюми саме в такий спосіб, то твердження авторки, що збірку Gesta Romanorum слід сприймати не як усталений текст («nicht als festes Textcorpus»), а радше як тип компіляції («Sammlungstyp»), здається переконливим.
Попри те, що аргументація Вайске до певної міри йде по колу, все ж вона досить правдоподібна. Авторка від самого початку прийняла доказовість твердження, що збірка Gesta Romanorum репрезентує окремий тип компіляції, для котрого характерна як особлива структура, так і особлива богословська позиція. Окремі екземплюми знову й знову повністю чи частково, явно чи неявно повторюють і підкріплюють вчення збірки в її сукупності. Таке бачення задає поняттєвий каркас для аргументації за чи проти автентичності окремих екземплюмів як елементів збірки, для визначення того, чи належали вони до Gesta Romanorum від початку, чи їх додано пізніше. Скажімо, на відміну від [дослідника німецької версії Діянь римських] Петера Гоммерса (Peter Hommers), Вайске вважає, що рамковий наратив «Семеро мудреців», який дійшов до нас як частина [німецької версії] Gesta Romanorum, є у ній чужорідним елементом і має вважатися окремою збіркою екземплюмів: «"Семеро мудреців" є незалежною від Gesta Romanorum збіркою екземплюмів, котру, через включення до традиції Gesta Romanorum, було досить недосконало припасовано до чужої для неї схеми: цій накинутій схемі опирається її питома динаміка» («Die "Sieben weisen Meister" sind eine von den "Gesta Romanorum" unabhangige Exempelsammlung, die im Überlieferungskontext der "Gesta Romanorum" dem ihnen an sich fremden Gesta-Schema nur unvollkommen angepaßt wird, wobei sich die Eigendynamik gegen das aufgedrängte Schema sperrt", с. 28-29). Це твердження авторки має сенс ще й тому, що, як вона показує, пізніші додатки до Gesta Romanorum зазнавали постійних змін з метою пристосувати їх до загальної екзегетичної програми збірки.
У другій частині першого тому Вайске аналізує зв’язок між оповідкою і тлумаченням в екземплюмі й намагається продемонструвати важливість цієї двочастинної структури для розуміння збірки загалом. Моралізація кожного екземплюма має на меті не лише полегшити розуміння конкретної оповідки, а й надати цьому екземплюмові сенсу в межах вчення усієї збірки. Як зауважує Вайске, «алегоризація вводить текст у певну систему інтерпретації, де кожен текст служить розкриттю богословського вчення, котре охоплює збірку як цілість» («Die Allegorese bezieht die Texte in ein Deutungssystem ein, in dem jeder einzelne Text zur Demonstration einer die Sammlung als ganze uberspannenden Heilslehre dient», с. 131). На відміну від екземплюмів інших збірок, які допускають різні інтерпретації, екземплюми з Gesta Romanorum невіддільні від збірки як цілості: якщо брати до уваги тлумачення оповідок, то кожну з них треба сприймати в контексті всієї збірки, як її частину. Двочастинна структура кожного екземплюму, що містить оповідку і тлумачення, відображається і в самому тлумаченні, адже воно своєю чергою ділиться на алегоризацію і моралізацію. Тісний паралелізм між оповідною і алегоричною частинами екземплюму виразно показано на прикладі оповідки «Дві нагі дівиці» (с. 149-57). Вайске робить висновок, що тлумачення збірки Gesta Romanorum послідовно доносять одне й те ж повідомлення: «Нас відкуплено через Воплочення, але ми знову впали в гріх і знову потребуємо, щоб нас відкупили. Потребу спасіння відображено в церковних таїнствах, які обіцяють нам його, незважаючи на наш гріх». Кожне тлумачення містить – хай лише в якихось часткових аспектах – варіацію на тему цього підставового вчення, котре можна вивести із сукупності всіх тлумачень збірки Gesta Romanorum (с. 171-172). З того, що в побудові збірки не вдається зауважити ні систематичного, ні тематичного принципу, авторка робить висновок, що збірку було задумано не як посібник для проповідників, а як побожне чтиво для мирян (с. 196-198).
Добірка текстів у другому томі служить ілюстрацією тверджень, висловлених у томі першому. Як зауважує Вайске у вступі до другого тому, можливість порівняти різні засвідчені текстові варіанти є особливо важливою у випадку твору з настільки складною історією передачі тексту, як у Gesta Romanorum. Чіткий виклад і зв’язна аргументація праці суттєво збагачує наше розуміння постання і передачі тексту Gesta Romanorum. Є надія, що ця праця спонукатиме до подальших досліджень популярної середньовічної збірки.
Немає коментарів:
Дописати коментар