Оповідка CXXV. Жінки не лише таємниці видають, а й добряче прибріхують

Було собі двоє братів: один мирянин, інший клірик. Мирянин часто чув від брата, що жінки нездатні берегти таємницю, от і задумав перевірити це на своїй коханій дружині. Однієї ночі каже їй: «Найдорожча, маю одну таємницю. Я б і з тобою поділився, коли б знаття, що нікому не скажеш; бо як розповіси, буде мені нестерпний сором». А вона: «Пане мій, не бійся, ми ж бо одне тіло. Твоє добро – моє, і навпаки; і лихо так само». Тоді він: «Ото коли ходив до нужника справляти потребу, мені з задниці чорнюща ворона вилетіла; тепер журюся, що воно за причина». А дружина: «Радів би ліпше, що такої напасті позбувся!»

Зранку жінка встала, пішла до сусідів та й каже господині: «Панусю люба, чи можна тобі одну таїну звірити?» А та: «Кажи сміло, як своїй душі!» Тоді жінка: «Дивний трапунок стався моєму чоловікові. Пішов уночі в нужник справити потребу, аж тут йому з задниці пара чорнющих ворон вилітає! Ото мені клопіт!»

Та господиня своїй сусідці розповіла – вже про трьох ворон; а та – про чотирьох, і так далі, аж урешті розійшлася слава, що з чоловіка шістдесят ворон вилетіло. Стурбований поголосом, він поскликав людей і оповів їм усе, що сталося: як-то йому захотілося перевірити, чи жінка вміє берегти таємницю. Потім його дружина померла, а чоловік пішов у монастир і вивчив три літери: перша була чорна, друга – червона, третя – білосніжна.

Мораль

Найдорожчі, тим чоловіком, який випробовував жіночу лукавість, можна вважати кожну світську людину, котра з усіх сил трудиться, щоб здобути мирські блага, і часто, гадаючи, що уникла переступу, коїть їх тисячу; як-от коли впадаємо в гординю, то й у багато інших способів шкодимо спасінню своєї душі: це і є чорна ворона, що вилітає з заду, тобто скоєний гріх. Тоді людину ославлює не лише її власна жона, себто плоть, а й сусідки, тобто п’ять чуттів. Отож чини, як той чоловік: збирай люд, себто всі свої колишні й теперішні вчинки, і очищуйся сповіддю. Тоді зможеш увійти в монастир доброчесного життя і вивчити три літери, щоб цією наукою вічну винагороду здобути.

Перша літера – чорна: це пам’ять про гріхи, котрі, наче тяжкий чорний міх, щоденно гнітять і надривають тобі серце нагадуванням про пекельні муки. Друга літера – червона: це пам’ять про кров твого Творця, яку Він милосердно та щедро уділив за тебе, грішного, проливши її п’ятьма струмками на хресті. Третя літера – білосніжна: це прагнення небесної радості, прагнення тих, які в білих одежах ідуть за Агнцем Божим скрізь, куди Він піде. Якщо міцно триматимемо ці три речі в своєму серці, то, без сумніву, здобудемо вічне царство.