Оповідка CLXII. Про те, щоб утримуватися від прокльонів.

Річ нечувану та незвичну, а проте сповнену спасенної поради і перестороги для необачних оповідає Ґервасій Тілберійський у слові до Оттона, римського царя.

У Каталонії, в єпископстві Жиронському, є височезна гора із стрімкими, подекуди неприступними схилами, а на її вершині – западина, повна чорної, непроглядної вглиб води. Кажуть, там є оселя бісів, простора, наче палац, яка замикається воротами; а вигляд тієї оселі, як і самих бісів, незнаний і невидимий для посполитих. Кинеш у те озеро камінь чи шматок чогось важкого – відразу здіймається буря, неначе це бісів потривожено. Частину гори вкривають вічні сніги і суцільна крига; там сила кришталю; туди ніколи не зазирає сонце. Біля підніжжя гори тече потік із золотим піском; з того піску добувають золото, яке простолюд називає «плащем». На самій горі та в її околицях копають срібло, а родюча земля буяє розмаїттям.

У селі, що під горою, жив один землероб. Одного дня він порався удома по господарству, а маленька донечка діймала його своїм ненастанним і невгамовним рюмсанням. Врешті-решт, як то буває спересердя, чоловік послав її к бісу. І от на необачні слова нагодився той, кому цими словами було доручено дитину: ціла юрма бісів незримо вхопила дівчинку і забрала з собою.

До дня св. Бернарда. - Оповідка CLXX. Про покликання грішника на шлях покаяння.

Гравець в кості.
Huon de Meri. Li tornoiemens Antecrist.
Франція, поч. XIV ст. (C)

Один гравець перестрів блаженного Бернарда, коли той їхав на коні, і каже йому: «Отче, зіграймо в кості. Ставлю свою душу проти твого коня». Святий Бернард одразу ж спішився й мовив: «Випаде тобі більше очок, – мій кінь твоїм буде; а мені більше випаде, – твоя душа буде моєю». Гравець погодився, відразу ж узяв троє костей і кинув. Випало сімнадцять очок і він уже було схопив коня за вуздечку, наче свого. Тоді святий Бернард: «Синку, на трьох костях можна було й більше набрати». І, взявши кості, кинув. Випало вісімнадцять очок – на очко більше, ніж у гравця. Уздрівши це, той віддав себе в послух отцеві своєму Бернардові, а згодом, щасливо скінчивши святобливе життя, відійшов до Господа.

Мораль

Св. Бернард і молільник.
Часослов. Франція, кін. XIV ст. (C)

Найдорожчі, той гравець – світська людина, віддана та піддана всякій марноті; святий Бернард – второпний предстоятель чи сповідник, котрий мусить вельми розважливо грати, показуючи людині таке життя, яке буде грою і втіхою для її душі. Мусить свого коня поставити, тобто власне серце й душу до труду заставити, щоб вивести заблудлого на путь істинний, як мовить апостол: «Христос поклав за нас свою душу, і ми повинні за братів наших душі класти» [Пор. 1 Йо. 3, 16]; ми ж бо всі браття від одного батька Адама, тож недарма любитися маємо.

Троє костей – Отець, Син і Святий Дух; вони мають багато очок, себто нескінченну радість, яку треба показувати й переповідати грішникові. Про це – в Євангелії: «У домі Отця мого осель багато» [Йо. 14, 2]. Навіть більше: там стільки радості, що око не бачило й вухо не чуло; ані людська мисль не може висловити, що приготував Бог тим, хто Його любить [Пор. 1 Кр. 2, 9]. Там – спочинок без труду, життя без смерті, радощі без плачу, одне слово – повнота всякої радості. Нехай до неї... і т. д.

Gesta Romanorum, три царі і Кельнський собор

Кельнський собор, 1248-1880 рр. (C)

15 серпня 1248 року було закладено наріжний камінь Кельнського собору. Його почали будувати спеціально для того, щоб помістити цінну здобич, яку 1162 року забрав із пограбованого Мілана імператор Фрідріх I Барбаросса, – мощі царів-волхвів, котрі йшли зі Сходу вітати новонародженого Ісуса.

Про те, як король Данський їздив до Кельна вшановувати ці мощі й що з ним трапилося – в оповідці «Про трьох царів».

Один з найдавніших і найкрасивіших рукописів Gesta Romanorum

Рукопис Діянь римських. Півд. Німеччина, 1342 р. (C)

Початковий аркуш рукопису містить першу оповідку збірки, «Про любов».

Лаврентіїв - з іменинами! - Оповідка CCI. Про походження святого Лаврентія.

Один великий король Іспанський, язичник, не мав потомства. Він підносив великі скарби своїм богам, щоб одержати потомство, та все марно. Тоді йому потайки вказали на одного пустельника-християнина, а той відповів королю: «Хочеш потомства? Дам тобі цілющу пораду». Король запевнив, що зробить усе, як накаже пустельник, а той звелів йому стати християнином. Пообіцяв король, що охреститься; так воно й сталося. Невдовзі королева зачала і породила красеня сина. І охрестилася королева з усіма своїми служницями, і так само король з усією челяддю, і все королівське військо. Бачачи те чудо, яке Христос явив на королеві, котра була безплідною, всі вельми дивувалися.

Але ворог роду людського, страждаючи, що втратив стільки душ, перекинувся новонародженим, а самого спадкоємця взяв і заніс до Рима в ліс, почепив його в кошику на лаврі й зоставив так висіти; сам же диявол під видом дитини залишився при королю і багато образ завдавав і йому, і всій його челяді: в усьому був прикрий, ні королеви, ні інших не слухався. Бачачи це, батьки (які гадали, що то їхній син) вельми збентежилися і зреклися свого хрещення. Зганивши Бога, король став ще гіршим, ніж був, і переслідував християн. Отак сповнилася воля диявола.

Папа Сикст, вийшовши вранці до лісу на прохід, почув плач хлоп’яти, що висіло підвішене в кошику. Він забрав його з собою, іменем Пресвятої Тройці охрестив і досконало в католицькій вірі настановив; а при хрещенні дав йому ім’я Лаврентій. Отак папа ростив те хлоп’я і від самого дитинства привчав його до молитви. Хлопець виріс і став красень красенем: волосся кучеряве, очі чорні, ще й рум’яним лицем вабить; а ноги й руки – довгі та стрункі.

Святий Лаврентій.
Мініатюра з рукопису: Часослов. Франція, кін. XV ст. (C) 

Довідався про нього один великий барон, що був бездітний і не мав спадкоємця, випросив Лаврентія у папи Сикста і, як сказано, зробив його спадкоємцем свого маєтку. А коли хлопець пішов до школи, інші школярі насміхалися з нього й примовляли: «Ти був у кошику підвішений, а не з істинного сімені породжений! Той пан, який тебе за спадкоємця вибрав, сам себе, нещасний, обманює: називає тебе своїм сином і гадає, що ми нічого не знаємо!» І додавали: «Не на законному ложі тебе зачато!»

...das ist der Roemer Tat

Німці – безперечні рекордсмени за кількістю перекладів збірки Gesta Romanorum.

Середньовічні німецькі переклади Діянь римських перебували в рукописному обігу ще до того, як на початку 1470-х було вперше видано друком оригінал. Німецька версія збірки потрапила на друкарський прес в Ауґсбурзі 1498 року, а потім ще раз, після переробки й доповнення, – в Страсбурзі 1538 року.

У XIX ст., на хвилі зацікавлення давньою німецькою літературою, середньовічний переклад на основі одного з рукописів перевидав Адальберт Келлер:

Gesta Romanorum das ist der Roemer Tat / Herausgegeben von Adalbert Keller. Quedlinburg – Leipzig: Gottfr. Basse, 1841.

Проте на часі було засвоєння літературної пам’ятки сучасною німецькою мовою,

Gesta Romanorum і татуювання

Нещодавно писав про цитати з Діянь римських на футболках, чашках тощо, а тут люди власне тіло прикрашають.

(C)

Напис, що біжить шкірою цього симпатичного хлопця, – не що інше, як перша куплена премудрість з оповідки 103 мовою оригіналу:

[Quidquid agis p]rudenter agas et respice finem.

Вислів став «крилатим» не лише через свій зміст, а й, великою мірою, через форму: це вірш-гекзаметр. Отож для того, щоб зберегти афористичність, віршований розмір відтворено і в нашому перекладі:

Що б не робив – розважно роби й озирайся на вислід.