Оповідка CXIX. Про те, що людина - найневдячніша в світі істота

Один цар поставив над своєю державою управителя. І так його серце загордилося та запишалося, що він усіх гнобив, аби тільки все за його велінням діялося.

Поблизу царських палат був ліс, повен дичини; отож цар звелів накопати ям і вкрити їх листям, щоб звірі, зненацька туди падаючи, ставали здобиччю ловців.

Трапилося, що їхав тим лісом управитель, і так уже пишалося його серце, що йому здавалося, наче в усьому царстві нема більшого за нього. Їхав, їхав, та й упав до ями і не може вилізти. Того самого дня до ями потрапив лев, потім мавпа, а тоді ще й змія. Побачивши, що оточений тими тварюками, нажаханий управитель закричав. Почув його крик один бідняк на ім’я Ґвідон, який на віслюку возив з лісу дрова, щоб заробити собі поживу, та й підійшов до ями. Став управитель обіцяти біднякові великі багатства, якщо витягне його з ями. А Ґвідон: «Найдорожчий, я живу лише з того, що дрова вожу; змарную свою нинішню працю – зазнаю збитку». Тоді той вірою-правдою пообіцяв, що зробить Ґвідона багачем, аби лиш він його з ями витяг.

Das älteste Märchen- und Legendenbuch des christlichen Mittelalters

Обкладинка «кишенькового» перевидання добірки оповідок з Gesta Romanorum у німецькому перекладі, яку уклав Герман Гессе.

Frankfurt: Insel Verlag, 1978. (C)

Малюнок на обкладинці ілюструє оповідку 119 «Про те, що людина – найневдячніша в світі істота».

Вона не щадить і Великих... – Оповідка XXXI. Про невблаганність смерті

Читаємо, що коли помер Олександр, до нього посходилися численні філософи, і один з них мовив: «Олександр золото ховав до скарбниці, а нині його самого в золоті ховають».

А інший каже: «Вчора Олександрові було цілого світу мало, а нині йому вдосталь трьох-чотирьох ліктів савану».

А ще інший каже: «Вчора Олександр багатьох від смерті рятував, а нині сам від її стріл упав».

А ще інший каже: «Вчора він землю топтав, а нині його самого земля накрила».

А ще інший каже: «Вчора всі Олександра боялися, а нині його за ніщо мають».

А ще інший каже: «Вчора Олександр мав силу-силенну друзів, а нині не має жодного».

А ще інший каже: «Вчора Олександр військо вів, а нині військо його несе в домовині».

Смерть Олександра.
Мініатюра з рукописного збірника поем та романів.
Франція, сер. XV ст. (C)

Іван Франко і Gesta Romanorum

Іван Франко. 1898 р. (C)

Здається, невтомний Франко торкався, бодай побіжно, усіх можливих тем з історії літератури. Не оминув він своєю увагою і Діяння римські, надто ж рецепцію їх на українських землях.

Зокрема, у праці Карпато-руське письменство XVII-XVIII вв. (Львів: З друкарні Наукового товариства імени Шевченка, 1900) Франко у розділі XII, на с. 91-95 подає опис рукописного збірника, до якого, серед низки інших творів, увійшов найповніший варіант староукраїнського перекладу оповідок із збірки Gesta Romanorum. Як і інші староукраїнські переклади Діянь римських, його було здійснено з польського стародруку; відрізнявся ж він тим, що охопив усі 39 оповідок, які містилися в польській версії, тим часом як до інших збірників входили тільки окремі з них. Підпис власника дав цій пам’ятці умовну назву «рукопис Стефана Самборини».

Готично!

Знову аркуш із середньовічного рукопису Gesta Romanorum, цього разу не початковий, а завершальний.

Рукопис Діянь римських. 1387 р. (C)

Він містить кінцівку моралізації оповідки 212, яка стоїть останньою в цьому рукописі, а також, у самому низу, колофон - «вихідні дані», з яких довідуємося точну дату, коли переписувач закінчив свою працю:

Expliciunt Gesta Romanorum. Finitum sub Anno Domini M^o CCC^o LXXXVII^mo est hoc opus in die Palmarum.

Завершуються Діяння римські. Діло закінчено року Божого 1387, на Вербну неділю [31 березня].

Оповідка CCLVI

Читаємо в «Шкільній історії», що Соломон мав струся, в якого було пташеня. Соломон ростив те пташеня в скляній клітці. Струсь, не маючи змоги добратися до пташеняти, приніс із гнойовища черв’яка і помазав клітку його кров’ю. Клітка відразу розламалася і струсь визволив своє пташеня.

Струсь визволяє пташеня.
З рукопису: Speculum humanae salvationis.
Іспанія, 1-а пол. XV ст. (C)

Мораль

Той черв’як – Христос, що про Нього мовить Псалом: «Я – черв’як, не людина» [Пс. 22 (21), 7]. Адже черв’як з’являється не через плотське породження, а виводиться з земної вологи силою сонячного проміння. Черв’як має батька на небі, тобто сонце, і матір на землі, тобто земну вологу; отак і Христос мав на небесах Отця без матері, а на землі – Матір без батька.

Замкнені в клітці пташенята – то були святі отці, замкнені в клітці аду. Та ось прийшов черв’як, своєю кров’ю розламав клітку і вивів звідти святих отців. Псалом: «Він-бо сокрушив врата мідні і засуви залізні зламав» [Пс. 107 (106), 16].

двічі по два перстені

Ледве чи Володимир Івасюк зачитувався західноєвропейською середньовічною літературою, але навіть якщо перегук з оповідкою 10 Діянь римських цілком випадковий, то тим більше вражає: і там, і тут – два; і там, і тут – пам’ять і забуття...



Важко було не віддати перевагу в нашому перекладі саме цій, хай не зовсім нормативно-літературній, формі множини від іменника «перстень».