Європейська література і «бестселер» латинського Середньовіччя

Укладання десяток, двадцяток чи сотень «обов’язкових для прочитання» класичних творів є поширеним засобом їх популяризації, до якого раз у раз вдаються літературознавці, видавці, журналісти. Всі ці «хіт-паради» різняться між собою, адже в їхній основі лежать щоразу інші об’єктивні та суб’єктивні критерії. Досить цікавий список лектури від Ренесансу до XX ст. можна було б укласти із тих творів європейського письменства, на які справили вплив Діяння римські.

Джефрі Чосер (C)

Використання Gesta Romanorum як джерела літературних мотивів та сюжетів можна зауважити вже в XIV-XV ст. Англійський поет Джон Лідґейт (John Lydgate, 1370-1451) створює віршовану переробку оповідки 171 – історії про двох вірних друзів, готових піти на страту один замість одного. Сучасник Лідґейта Томас Оклів (Thomas Occleve, 1368-1426) перевіршовує оповідку 120 про довірливого царевича Йонатана, ошуканого підступною дівчиною, і оповідку 249 – про поневіряння вірної дружини, яка не піддалася домаганням чоловікового брата. Однак для більшості сучасних читачів краще відома інша обробка цього другого сюжету – у славнозвісних Кентерберійських оповіданнях Джефрі Чосера, в «Оповіданні юриста» («Mannes Tale of Lawe»).

Деякі новели Декамерону Джованні Боккаччо повністю або частково становлять собою секуляризовані й адаптовані до нового культурного контексту версії оповідок Діянь римських. Скажімо, джерелом розповіді про три персні з третьої новели першого дня (як і її алегоричного тлумачення) стали оповідки 89 і 210. Мотив скриньок, одна з яких містить скарб, а інші – кості чи землю, перекочував у першу новелу десятого дня Декамерону з оповідки 251.

Вільям Шекспір (C)

Той-таки мотив з тієї ж таки оповідки запозичує Вільям Шекспір у Венеціанському купці. До речі, прототип Шейлока з його чудовою ідею використати плоть боржника як заставу також знаходимо в Діяннях римських – але вже в оповідці 195. Найбільша за обсягом позиція в збірці Gesta Romanorum – історія Аполлонія Тирського (оповідка 153) – стала сюжетною основою Шекспірового Перікла. Проте найзнаменитіший твір Шекспіра, зародок якого впізнаємо в Діяннях римських, – це, без сумніву, Король Лір: читаючи оповідку 273, легко помітити, що за винятком незначних деталей вона є не чим іншим, як стислим викладом фабули безсмертної драми.

До матеріалу Діянь римських зверталися не лише середньовічні та ренесансні письменники. Через посередництво вже згаданої третьої новели першого дня Декамерону Ґотгольд Ефраїм Лессінг у Натані Мудрому (Nathan der Weise) запозичує історію про три персні (оповідки 89 і 210). Фрідріх Шіллер використовує матеріал оповідки 108 у баладі «Заручник» («Die Bürgschaft»), а оповідки 283 – в баладі «Фрідолін» («Der Gang nach dem Eisenhammer»). Одна з Трьох повістей Ґюстава Флобера – «Легенда про святого Юліана Милостивого» («La Légende de Saint Julien l’Hospitalier») – містить розширену і літературно опрацьовану версію оповідки 18. Англійський поет Елджерон Чарльз Свінберн (творець віршової форми ронделю), імовірно, написав свою баладу «Прокажена» («The Leper») під прямим чи опосередкованим впливом оповідки 94, щоправда, позбавивши сюжет про хвору дівчину та її покровителя щасливого закінчення.

Вільям Морріс (C)

Окремо варто відзначити дуже своєрідну постать митця, дизайнера, видавця, пам’яткоохоронця, письменника, перекладача античної та середньовічної літератури, а до того ж соціаліста-утопіста Вільяма Морріса (William Morris, 1834-1896), якого вважають предтечею жанру фентезі. Творячи уявні світи в своїх романах та поемах, він щедро черпав з греко-римської міфології, епосу давніх германців, середньовічних сказань. У поетичному циклі Земний рай (The Earthly Paradise) знаходимо два твори, сюжети яких є прямими і безсумнівними запозиченнями з Діянь римських (достеменно відомо навіть те, якими саме перевиданнями давніх англійської та французької версій збірки користувався Морріс). Це поеми «Гордовитий король» («The Proud King») і «Народжений бути королем» («The Man Born to be King»), в основі яких лежать, відповідно, оповідки 59 і 20: перша – про царя Йовініана, якого було покарано за богохульство тим, що його ніхто не впізнавав; друга – про дитину, яку доля зробила спадкоємцем престолу попри підступи правителя-попередника.

Томас Манн (C)

Нарешті, переходячи до XX ст. не можна не згадати нобелівського лауреата Томаса Манна, чий роман Обранець (Der Erwählte) є опрацюванням середньовічної легенди про походження папи Григорія Великого. Щоправда, Манн черпав свій матеріал не з Діянь римських, а з написаної верхньонімецькою мовою поеми Григорій (Gregorius) міннезінґера Гартманна фон Ауе (Hartmann von Aue), створеної бл. 1190 року, тобто ще до появи збірки Gesta Romanorum. І все ж присутність у Діяннях римських розлогої розповіді про Григорієві поневіряння та подвиги (оповідка 81), яка в головних сюжетних деталях збігається з джерелом Манна, дає змогу говорити про яскраву літературну паралель.

Підсумовуючи цей дуже побіжний і фрагментарний огляд (укладання повного «хіт-параду» творів, у якийсь спосіб дотичних до Діянь римських, потребувало б масштабного і трудомісткого літературознавчого дослідження), можна ствердити: хоча збірка Gesta Romanorum не завжди виступала безпосереднім джерелом знаменитих сюжетів і мотивів, все ж той факт, що вона містить їх у такій високій концентрації, робить її цікавим і показовим матеріалом для ознайомлення з середньовічними коренями новочасної європейської літератури.