двічі по два перстені

Ледве чи Володимир Івасюк зачитувався західноєвропейською середньовічною літературою, але навіть якщо перегук з оповідкою 10 Діянь римських цілком випадковий, то тим більше вражає: і там, і тут – два; і там, і тут – пам’ять і забуття...



Важко було не віддати перевагу в нашому перекладі саме цій, хай не зовсім нормативно-літературній, формі множини від іменника «перстень».

Оповідка X. Про забуття

Правив колись Веспасіан і довго не мав потомства. Врешті за порадою мудреців він узяв за дружину красуню дівчину з далеких країв, довго перебував із нею на чужині, а вона породила йому нащадків. Тоді він хотів повернутися до свого царства, проте вона йому не дозволяла, а знай говорила: «Якщо від мене підеш – накладу на себе руки».

Почувши таке, цар наказав зробити два прекрасні перстені, а на двох самоцвітах вирізьбив зображення їхньої дії: на одному – образ пам’яті, на іншому – образ забуття. Вставивши ті самоцвіти в однакові персні, один із них – перстень забуття – віддав дружині, а інший взяв собі, нібито для того, щоб однакові перстені були знаком їхньої однаково палкої взаємної любові. Вона ж, прийнявши той перстень, одразу почала забувати про любов до мужа. Як побачив те цар, зрадів і переїхав до свого царства, а до жони більше не повертався. Так і скінчив своє життя в мирі.

Ініціал у гаслі "Перстень" з рукопису енциклопедії Omne bonum.
Англія, 2-а пол. XIV ст. (C)

Нова знахідка: чеський стародрук Gesta Romanorum

Вже можна було б і закрити тему старочеського перекладу Діянь римських, але от зовсім недавно з’ясувалося, що в пізньому Середньовіччі не лише переписували (як вважалося раніше), а й друкували оповідки з Gesta Romanorum чеською мовою.

Щоправда, від такого стародруку зберігся тільки один аркуш. Його знайшли в бібліотеці Національного музею в Празі й торік дослідили та описали. Аркуш датують проміжком 1501-1508 років; він здогадно вийшов у Пльзені з друкарні Мікулаша Бакалара, який спеціалізувався на античній та середньовічній літературі повчального й розважального характеру. На обох сторонах аркуша міститься середина оповідки 102 – тієї, де фігурує магічна лялька.

Оповідка CXXVI. Вельми потішний приклад того, що жінкам ні в чому не можна довіряти

Макробій оповідає, що один римський хлопчак на ім’я Папірій прийшов з батьком у сенат мудреців, а вони постановили під страхом смерті берегти від розголосу своє таємне рішення. Коли хлопець повернувся додому, мати запитала в нього, що ж то було за рішення, про яке радники під страхом смерті нікому не веліли казати. А він: «Цього розкривати нікому не дозволено». Почувши це, мати почала ще дужче схиляти хлопця відкрити їй таємницю: і просьбами, і обіцянками, і погрозами, і побоями. Нарешті хлопець, щоб і матір задовольнити, і таємницю зберегти, каже: «Рішення було про те, чи одному мужеві брати собі кількох жон, чи одній жоні – кількох мужів».

Отак він їй мовив, а мати видала цю «таємницю» решті римського жіноцтва. На другий день жінки, не змовляючись, юрмою посунули до сенату, благаючи, щоб одна одружувалася з двома, а не дві – з одним мужем. Сенатори, перелякавшись такого безстидного шалу сором’язливої статі, чудувалися, звідки взялася в жінок ця нестриманість (достоту призвістка великих подій!) і що б то мало означати їхнє безсоромне прохання.

Побачивши це, хлопчак Папірій розповів сенаторам про все, що сталося; вони ж його похвалили й постановили, щоб надалі він – і ніхто інший – завше був присутній на раді сенату.