Постантичні пригоди Овідієвого сюжету – від Діянь римських до «Бітлз»

Оповідка 231 Gesta Romanorum про трагічну смерть закоханих – одне з небагатьох у цій збірці прямих запозичень із славетного давньоримського поета Публія Овідія Назона (народився 20 березня 43 р. до н. е.) Це дуже скорочений виклад історії нещасливого кохання вавилонської пари – Пірама і Тісби – з IV книги Овідієвих Метаморфоз (вірші 55-166).

Запозичення цієї історії в Діяннях римських – хоча й найраніше з відомих у літературі Середньовіччя, проте аж ніяк не єдине. Джованні Боккаччо переповідає її італійською в своїй поемі Про знаменитих жінок; згодом це роблять середньоанглійською мовою Джефрі Чосер у Легенді про добрих жінок і Джон Ґовер у Сповіді коханця. Ці переробки «народними» мовами ближчі за змістом і обсягом до тексту Метаморфоз, ніж оповідка з Gesta Romanorum, а отже, постали незалежно від неї, на підставі або оригінального тексту Овідія, або якогось розлогішого переказу.

Неважко здогадатися, що саме з оповіді про Пірама й Тісбу Шекспір узяв сюжетний скелет для Ромео і Джульєтти. Однак вона присутня у Шекспіра і в явному вигляді – як бурлескна інтермедія в першій сцені V дії Сну літньої ночі, котру в комічно-незґрабній манері розігрують тесля, ткач, міхоправ, лудильник, кравець і столяр. Окремими персонажами, крім закоханих, виступають також стіна, через отвір у якій вони перемовляються, місяць і лев.

Хоча згодом ще були спроби «серйозної» рецепції цього сюжету в низці поем, трагедій і навіть опер іспанських, французьких та австрійських авторів, проте в англомовному світі саме шекспірівська інтермедія стала найпопулярнішим його прочитанням і предметом численних окремих постановок, здебільшого аматорських. Мабуть, найвідоміша з них – у виконанні учасників гурту «Бітлз», що відбулася 28 серпня 1964 року. Особливо переконливий юний Пол Маккартні в ролі Пірама :)

«Сумна їх доля призвела до згуби!» – Оповідка CCXXXI

Був колись один юнак на ім’я Пірам і полюбив він знатну дівчину, а вона – його. Вони б любенько собі погомоніли, та їм це ніяк не вдавалося через надмірну батьківську осторогу. І от якось дівчина призначила юнакові зустріч за містом, біля джерела, і сама рано-вранці туди подалася. Коли це ні звідси, ні звідти вискакує лев. Дівчина, втікаючи, згубила з голови покривало; а лев заплямив його кров’ю звірини, яку перед тим спіймав і зажер.

Потім лев пішов геть; аж ось і юнак до джерела надходить. Уздрівши скривавлену хусту, він подумав, що звір роздер дівицю, вийняв меча і, простромившись ним, укоротив собі віку. Тим часом до джерела повернулася дівчина, побачила простромленого мечем юнака і од великої туги тим-таки мечем себе вбила.

Пірам і Тісба.
З рукопису творів Христини Пізанської.
Франція, поч. XV ст. (C)

Мораль

Той юнак – Син Божий. Він бачить, що людський рід закривавлений та заплямлений через лева, себто диявола, який тримає людину в пащі, тобто в своїй владі; звідси – отой уривок про «левину пащу» та ін. [Пор. Пс. 22 (21), 22; 2 Тм. 4, 17]. Отут-то Син Божий, співчуваючи людині, приходить у світ і дає себе вбити, щоб потім кожна вірна душа з любові до Нього умертвляла себе постом і добрими ділами.

До дня Великого папи. – Оповідка LXXXI. Про чудесне урядження Боже і про походження блаженного папи Григорія

Григорій Великий.
Мініатюра з рукопису: Григорій Великий. Діалоги.
Німеччина, 1-а пол. XII ст. (C)

Правив колись велемудрий Марко і мав він лиш одного сина й одну дочку, яких дуже любив. На старість його схопила тяжка недуга, тож коли побачив, що вже довго не протягне, звелів покликати всіх вельмож свого царства й мовив: «Найдорожчі, знайте, що нині маю віддати Богові духа. Нічим мені душа так не тривожиться, як моєю донею, – що не видав її заміж. Ти, сину, мій спадкоємець, отож даю тобі наказ: заради мого благословення подбай, щоб вона пристойно вийшла заміж, щоб усе було, як годиться; а тим часом шануй її, наче самого себе». З цими словами цар повернувся до стіни й віддав духа. І був за ним великий плач у державі, і поховали його з великими почестями.

Відтоді почав правити царський син і робив це вельми розважно. Він дуже шанував свою сестру і напрочуд її любив: щодня сідав у кріслі навпроти неї, хоч за столом збиралася знать, і вони разом їли, а спали в одному покої на окремих ложах.

І от однієї ночі охопила молодого царя страшна спокуса: йому здавалося, що духа випустить, якщо не вдовольнить свою хіть із сестрою. Встав він з ложа, підійшов до сплячої сестри й розбудив її. Вона йому спросоння: «Володарю, що тобі треба о такій порі?» А він в одвіт: «Якщо не пересплю з тобою, не буде мені життя!» Тоді сестра: «Боронь Боже, щоб я скоїла такий страшний гріх! Згадай, як батько перед смертю зобов’язав тебе своїм благословенням, щоб ти в усьому шанував мене! Скоїш цей гріх – не уникнеш ні Божого гніву, ні людського осуду!» А він: «Будь-що-будь, а таки вволю свою волю!» Та й переспав із нею.

via est vita

Тепер є веб-ресурси для планування не лише ваших поїздок на найближчу відпустку, а й уявних мандрівок Римською імперією! У Стенфордському університеті на основі описів подорожей, даних про мережу доріг, навігацію, кліматичні умови, ціни та ін. створили систему ORBIS: The Stanford Geospatial Network Model of the Roman World, яка дає змогу вирахувати найвигідніший у тогочасних умовах маршрут між містами римського світу.

Зайшовши за посиланням, треба клацнути зображення мапи або закладку «Mapping ORBIS». З’явиться карта римського світу з позначеними населеними пунктами (деякі з них стають видимі лише при детальнішому масштабуванні). Справа від неї – параметри вашої уявної мандрівки: місце відбуття і прибуття, місяць, на який заплановано подорож, оптимізація за швидкістю, вартістю чи відстанню, а також преференції щодо виду сполучення. Вибравши, що потрібно, клацаємо кнопку «calculate route» – і на карті з’являється маршрут, а також вискакує віконце, де вказано відстань, тривалість і вартість мандрівки у денаріях. Треба зауважити, що у випадку «неможливої» подорожі (наприклад, коли зняти опцію сполучення «Road» чи «River» для міста в глибині суходолу або «Sea» для острівного), система видасть помилку.

Загальний вигляд планувальника подорожей системи ORBIS.
Клацніть, щоб збільшити зображення.

Можете спланувати собі античну подорож, наприклад, із Севастополя (Chersonesos) до Відня (Vindobona) чи Парижа (Lutetia). А ми вирішили випробувати ORBIS на матеріалі однієї оповідки з Gesta Romanorum.

Оповідка CCVI. Про язичницьких богів, під якими філософи розуміють чесноти

Язичники уявляли, що є стільки богів, скільки приписуваних їм чеснот. Отож бога милостивості малювали на подобу людини, що тримає в руках розірване навпіл серце. Довкола серця було написано золотими літерами: «Милостивість». Довкола однієї половини серця було написано: «Увесь день чекаю, коли грішник од гріха відступить і зцілиться», а довкола іншої половини: «Якби не було гріха, не було б і милосердя; прощення за гріх попросиш – швидко його одержиш».

Емблема милостивості. Малюнок із літературного нотатника дворянина Гамфрі Ньютона.
Англія, кін. XV - поч. XVI ст. (C)

Мораль

Бог, Господь милостивості й лагідності, тримає розірване серце на знак того, що завжди готовий і охочий змилосердитися над грішником, який просить прощення, і ніколи не закривається від нього. Тому й мовить блаженний Єронім у першій книзі «На Одкровення»: «Дивовижна милостивість і лагідність Божа: коли чинимо переступ, Бог одразу не карає, а вливає в нас ліки благодаті, щоб виразку зцілити і до слави й утіхи нас допровадити». Тому й блаженний Августин каже в книзі «Про дух і душу»: «Нехай ніхто не зневірюється в Божому милосерді: Боже милосердя більше за наші злидні».

А кажуть, це нині смаки зіпсовані...

Якщо західне Середньовіччя чимось і відповідає стереотипним уявленням про нього, то це замилуванням тодішніх людей макабричними сюжетами та образами.

Один із таких сюжетів було запозичено із юдейської притчі, що міститься у Вавилонському Талмуді. Сини, сперечаючись за спадщину покійного батька, звертаються до судді. Той, щоб з’ясувати, хто з них справжній син спадкодавця, пропонує їм постукати по батьковому гробі (що було знаком зневаги), адже вважає, що голос крові мусить втримати рідного сина від такого вчинку.

Мабуть, у цьому вигляді історія видалася середньовічній Європі недостатньо ефектною, а тому в латинських переробках та адаптаціях її було радикально «присмачено». Добре бачимо це на прикладі варіанту, котрий увійшов до збірки Gesta Romanorum як оповідка 45 «Про те, що лише добрі увійдуть у царство небесне».

Завдяки популярності Діяннь римських ця модифікація талмудичної притчі знайшла широкий відгук і в мистецтві; один із численних прикладів – ренесансний декоративний таріль, що на фото. Тут уже відбулася певна «реконструкція» юдейського контексту: замість безіменного старого лицаря порадником виступає цар Соломон; змінилося й число синів та місце дії. Проте наймиліші середньовічному смакові деталі – ексгумація, вигадлива наруга над трупом – залишилися незмінними.

Сини стріляють у мертвого батька. Майоліка. Італія, бл. 1535 р. (C)

Příběhy římské

Популярне перевидання старочеської версії Діянь римських (можна повправлятися в читанні її середньовічного рукопису):

Příběhy římské / připravil František Šimek. Praha: Odeon, 1967.

Суперобкладинка:

... і палітурка: