Вона не щадить і Великих... – Оповідка XXXI. Про невблаганність смерті

Читаємо, що коли помер Олександр, до нього посходилися численні філософи, і один з них мовив: «Олександр золото ховав до скарбниці, а нині його самого в золоті ховають».

А інший каже: «Вчора Олександрові було цілого світу мало, а нині йому вдосталь трьох-чотирьох ліктів савану».

А ще інший каже: «Вчора Олександр багатьох від смерті рятував, а нині сам від її стріл упав».

А ще інший каже: «Вчора він землю топтав, а нині його самого земля накрила».

А ще інший каже: «Вчора всі Олександра боялися, а нині його за ніщо мають».

А ще інший каже: «Вчора Олександр мав силу-силенну друзів, а нині не має жодного».

А ще інший каже: «Вчора Олександр військо вів, а нині військо його несе в домовині».

Смерть Олександра.
Мініатюра з рукописного збірника поем та романів.
Франція, сер. XV ст. (C)

Іван Франко і Gesta Romanorum

Іван Франко. 1898 р. (C)

Здається, невтомний Франко торкався, бодай побіжно, усіх можливих тем з історії літератури. Не оминув він своєю увагою і Діяння римські, надто ж рецепцію їх на українських землях.

Зокрема, у праці Карпато-руське письменство XVII-XVIII вв. (Львів: З друкарні Наукового товариства імени Шевченка, 1900) Франко у розділі XII, на с. 91-95 подає опис рукописного збірника, до якого, серед низки інших творів, увійшов найповніший варіант староукраїнського перекладу оповідок із збірки Gesta Romanorum. Як і інші староукраїнські переклади Діянь римських, його було здійснено з польського стародруку; відрізнявся ж він тим, що охопив усі 39 оповідок, які містилися в польській версії, тим часом як до інших збірників входили тільки окремі з них. Підпис власника дав цій пам’ятці умовну назву «рукопис Стефана Самборини».

Готично!

Знову аркуш із середньовічного рукопису Gesta Romanorum, цього разу не початковий, а завершальний.

Рукопис Діянь римських. 1387 р. (C)

Він містить кінцівку моралізації оповідки 212, яка стоїть останньою в цьому рукописі, а також, у самому низу, колофон - «вихідні дані», з яких довідуємося точну дату, коли переписувач закінчив свою працю:

Expliciunt Gesta Romanorum. Finitum sub Anno Domini M^o CCC^o LXXXVII^mo est hoc opus in die Palmarum.

Завершуються Діяння римські. Діло закінчено року Божого 1387, на Вербну неділю [31 березня].

Оповідка CCLVI

Читаємо в «Шкільній історії», що Соломон мав струся, в якого було пташеня. Соломон ростив те пташеня в скляній клітці. Струсь, не маючи змоги добратися до пташеняти, приніс із гнойовища черв’яка і помазав клітку його кров’ю. Клітка відразу розламалася і струсь визволив своє пташеня.

Струсь визволяє пташеня.
З рукопису: Speculum humanae salvationis.
Іспанія, 1-а пол. XV ст. (C)

Мораль

Той черв’як – Христос, що про Нього мовить Псалом: «Я – черв’як, не людина» [Пс. 22 (21), 7]. Адже черв’як з’являється не через плотське породження, а виводиться з земної вологи силою сонячного проміння. Черв’як має батька на небі, тобто сонце, і матір на землі, тобто земну вологу; отак і Христос мав на небесах Отця без матері, а на землі – Матір без батька.

Замкнені в клітці пташенята – то були святі отці, замкнені в клітці аду. Та ось прийшов черв’як, своєю кров’ю розламав клітку і вивів звідти святих отців. Псалом: «Він-бо сокрушив врата мідні і засуви залізні зламав» [Пс. 107 (106), 16].

двічі по два перстені

Ледве чи Володимир Івасюк зачитувався західноєвропейською середньовічною літературою, але навіть якщо перегук з оповідкою 10 Діянь римських цілком випадковий, то тим більше вражає: і там, і тут – два; і там, і тут – пам’ять і забуття...



Важко було не віддати перевагу в нашому перекладі саме цій, хай не зовсім нормативно-літературній, формі множини від іменника «перстень».

Оповідка X. Про забуття

Правив колись Веспасіан і довго не мав потомства. Врешті за порадою мудреців він узяв за дружину красуню дівчину з далеких країв, довго перебував із нею на чужині, а вона породила йому нащадків. Тоді він хотів повернутися до свого царства, проте вона йому не дозволяла, а знай говорила: «Якщо від мене підеш – накладу на себе руки».

Почувши таке, цар наказав зробити два прекрасні перстені, а на двох самоцвітах вирізьбив зображення їхньої дії: на одному – образ пам’яті, на іншому – образ забуття. Вставивши ті самоцвіти в однакові персні, один із них – перстень забуття – віддав дружині, а інший взяв собі, нібито для того, щоб однакові перстені були знаком їхньої однаково палкої взаємної любові. Вона ж, прийнявши той перстень, одразу почала забувати про любов до мужа. Як побачив те цар, зрадів і переїхав до свого царства, а до жони більше не повертався. Так і скінчив своє життя в мирі.

Ініціал у гаслі "Перстень" з рукопису енциклопедії Omne bonum.
Англія, 2-а пол. XIV ст. (C)

Нова знахідка: чеський стародрук Gesta Romanorum

Вже можна було б і закрити тему старочеського перекладу Діянь римських, але от зовсім недавно з’ясувалося, що в пізньому Середньовіччі не лише переписували (як вважалося раніше), а й друкували оповідки з Gesta Romanorum чеською мовою.

Щоправда, від такого стародруку зберігся тільки один аркуш. Його знайшли в бібліотеці Національного музею в Празі й торік дослідили та описали. Аркуш датують проміжком 1501-1508 років; він здогадно вийшов у Пльзені з друкарні Мікулаша Бакалара, який спеціалізувався на античній та середньовічній літературі повчального й розважального характеру. На обох сторонах аркуша міститься середина оповідки 102 – тієї, де фігурує магічна лялька.