via est vita

Тепер є веб-ресурси для планування не лише ваших поїздок на найближчу відпустку, а й уявних мандрівок Римською імперією! У Стенфордському університеті на основі описів подорожей, даних про мережу доріг, навігацію, кліматичні умови, ціни та ін. створили систему ORBIS: The Stanford Geospatial Network Model of the Roman World, яка дає змогу вирахувати найвигідніший у тогочасних умовах маршрут між містами римського світу.

Зайшовши за посиланням, треба клацнути зображення мапи або закладку «Mapping ORBIS». З’явиться карта римського світу з позначеними населеними пунктами (деякі з них стають видимі лише при детальнішому масштабуванні). Справа від неї – параметри вашої уявної мандрівки: місце відбуття і прибуття, місяць, на який заплановано подорож, оптимізація за швидкістю, вартістю чи відстанню, а також преференції щодо виду сполучення. Вибравши, що потрібно, клацаємо кнопку «calculate route» – і на карті з’являється маршрут, а також вискакує віконце, де вказано відстань, тривалість і вартість мандрівки у денаріях. Треба зауважити, що у випадку «неможливої» подорожі (наприклад, коли зняти опцію сполучення «Road» чи «River» для міста в глибині суходолу або «Sea» для острівного), система видасть помилку.

Загальний вигляд планувальника подорожей системи ORBIS.
Клацніть, щоб збільшити зображення.

Можете спланувати собі античну подорож, наприклад, із Севастополя (Chersonesos) до Відня (Vindobona) чи Парижа (Lutetia). А ми вирішили випробувати ORBIS на матеріалі однієї оповідки з Gesta Romanorum.

Оповідка CCVI. Про язичницьких богів, під якими філософи розуміють чесноти

Язичники уявляли, що є стільки богів, скільки приписуваних їм чеснот. Отож бога милостивості малювали на подобу людини, що тримає в руках розірване навпіл серце. Довкола серця було написано золотими літерами: «Милостивість». Довкола однієї половини серця було написано: «Увесь день чекаю, коли грішник од гріха відступить і зцілиться», а довкола іншої половини: «Якби не було гріха, не було б і милосердя; прощення за гріх попросиш – швидко його одержиш».

Емблема милостивості. Малюнок із літературного нотатника дворянина Гамфрі Ньютона.
Англія, кін. XV - поч. XVI ст. (C)

Мораль

Бог, Господь милостивості й лагідності, тримає розірване серце на знак того, що завжди готовий і охочий змилосердитися над грішником, який просить прощення, і ніколи не закривається від нього. Тому й мовить блаженний Єронім у першій книзі «На Одкровення»: «Дивовижна милостивість і лагідність Божа: коли чинимо переступ, Бог одразу не карає, а вливає в нас ліки благодаті, щоб виразку зцілити і до слави й утіхи нас допровадити». Тому й блаженний Августин каже в книзі «Про дух і душу»: «Нехай ніхто не зневірюється в Божому милосерді: Боже милосердя більше за наші злидні».

А кажуть, це нині смаки зіпсовані...

Якщо західне Середньовіччя чимось і відповідає стереотипним уявленням про нього, то це замилуванням тодішніх людей макабричними сюжетами та образами.

Один із таких сюжетів було запозичено із юдейської притчі, що міститься у Вавилонському Талмуді. Сини, сперечаючись за спадщину покійного батька, звертаються до судді. Той, щоб з’ясувати, хто з них справжній син спадкодавця, пропонує їм постукати по батьковому гробі (що було знаком зневаги), адже вважає, що голос крові мусить втримати рідного сина від такого вчинку.

Мабуть, у цьому вигляді історія видалася середньовічній Європі недостатньо ефектною, а тому в латинських переробках та адаптаціях її було радикально «присмачено». Добре бачимо це на прикладі варіанту, котрий увійшов до збірки Gesta Romanorum як оповідка 45 «Про те, що лише добрі увійдуть у царство небесне».

Завдяки популярності Діяннь римських ця модифікація талмудичної притчі знайшла широкий відгук і в мистецтві; один із численних прикладів – ренесансний декоративний таріль, що на фото. Тут уже відбулася певна «реконструкція» юдейського контексту: замість безіменного старого лицаря порадником виступає цар Соломон; змінилося й число синів та місце дії. Проте наймиліші середньовічному смакові деталі – ексгумація, вигадлива наруга над трупом – залишилися незмінними.

Сини стріляють у мертвого батька. Майоліка. Італія, бл. 1535 р. (C)

Příběhy římské

Популярне перевидання старочеської версії Діянь римських (можна повправлятися в читанні її середньовічного рукопису):

Příběhy římské / připravil František Šimek. Praha: Odeon, 1967.

Суперобкладинка:

... і палітурка:

Як учинити справжню злуку. - Оповідка CXXXIII. Про духовну дружбу

Жив колись один король і мав двійко хортів. Коли вони були зв’язані між собою, то дуже любилися; та щойно їх відв’язували, готові були зжерти одне одного. Бачачи це, король вельми журився, бо щоразу, коли йшов на лови і відв’язував псів, щоб з ними полювати, вони починали битися, а про полювання забували. Став король питати поради і йому сказали, що треба привести дужого та лютого вовка і нацькувати на нього одного з псів; а коли вовк уже його долатиме, спустити іншого. Перший побачить, що має підмогу, і надалі пси завше любитимуться.

Так і сталося. Коли вовк уже перемагав, а пес на силі підупадав, інший пес його оборонив і вовка убив. Відтоді пси – чи зв’язані, чи відв’язані – однаково між собою любилися.

Мораль

Найдорожчі, той король – Господь наш Ісус Христос; двоє зв’язаних між собою псів – тіло і душа, пов’язані в хрещенні. Доки вони отак зв’язані, любляться; та коли їх відв’язує одне від одного смертний гріх, одразу стають між собою ворогами: «Плоть пожадає проти духа» і навпаки [Гл. 5, 17].

Що ж робити? Певна річ, треба піддати плоть покуті, щоб виступила проти вовка, себто диявола; тоді й душа збадьориться і мужньо битиметься пліч-о-пліч з плоттю. Відтоді між ними буде любов і в щасті, і в горі; їх однаково любитиме Господь і завдяки Його любові вони здобудуть життя вічне.

Поетична пауза: з італійської поезії XX ст.

Джованні Рабоні (Giovanni Raboni, 1932-2004) – відомий в Італії поет, а також перекладач і критик, представник так званого «покоління тридцятників» («generazione degli anni trenta») італійської літератури.

Для нас він особливо цікавий тим, що в нього є збірка під тією ж назвою, що й предмет нашої пильної уваги, – Gesta Romanorum (Milano: Lampugnani Nigri, 1967). Ось один із віршів збірки – в оригіналі та нашому аматорському перекладі.

Il rimorso di San Giovanni Battista Silenzio. Udite. Io annuncio la sua morte perchè sono di fronte a voi l'autore della sua venuta e dei suoi giorni disastrosi. Oh fossi morto prima, nel deserto, come muoiono i cammelli che si fidano troppo del proprio gozzo! Io così della mia memoria, della memoria che Dio mi concede sulle cose future. Io non volevo ucciderlo ma la mia fede si è tramutata in pietra o coltello, il mio battesimo in violento scorpione. Mi perdoni se troppo poco ho peccato! Io fiorisco di colpa come la Vergine è fiorita in lui nel grembo involontario.

Покаяння святого Йоана Хрестителя Затихніть. Слухайте. Звіщаю Його смерть, бо перед вами я – винуватець Його пришестя і Його злощасних днів. Якби ж то я вмер раніше – в пустині, як умирають верблюди, надміру уповаючи на власний горб! Як-от і я – на власну пам’ять, на ту пам’ять що Бог мені дав про прийдешнє. Я не хотів Його убивати, але віра моя обернулася каменем чи кинджалом, а моє хрещення – лютим скорпіоном. Хай простить мені, коли я согрішив замало! Я розцвітаю виною, як Приснодіва розцвіла у Ньому в мимовільній тяжі.

Василів з іменинами! - Оповідка CCLXI

Василій каже у «Шестидневі», що деякі тварини призначені для праці, але не годяться в їжу, як-от кінь, мул, віслюк. Інші тварини призначені в їжу, але не годяться до праці, як-от вівці, свині, кури, качки, пави. А ще інші тварини ні в їжу, ні до праці не годяться, а лише для охорони та чистоти дому, як-от пси і коти: пси охороняють, коти очищують.

Тварини. Декоративний ініціал з рукопису:
Григорій Великий. Моралії на книгу Йова. Німеччина, 2-га пол. XII ст. (C)