Gesta Romanorum українською - видання друге!

Пропонуємо перевидання українського перекладу збірки Gesta Romanorum. Змінено титул (він, однак, теж базується на варіантах, присутніх у стародруках) і дизайн палітурки. Все, що всередині - текст, ілюстрації - залишилося тим самим, що й у першому виданні.

Придбати

Закарпатська казка і Gesta Romanorum

На «Форумі видавців» трапилося вже кільканадцятирічної давності видання закарпатських казок у записах Володимира Гнатюка. І ось на першій же навмання розгорнутій сторінці — казка, що явно є фольклорним засвоєнням оповідки 103 з Діянь римських, «Про те, що все треба робити розважно й обачно» (у нас вже було про схоже перетворення в українську народну казку сюжету іншої оповідки). Дуже ймовірно, що в усний обіг ця історія потрапила із котрогось збірника староукраїнських перекладів Gesta Romanorum, карпатський різновид яких досліджував той-таки Володимир Гнатюк.

Ось як вона виглядає в усно-народному закарпатському варіанті:

З Новим роком! - Оповідка LXVIII. Про те, щоб не замовчувати правду

Правди і відваги у Новому році!

Півень. Мініатюра із рукопису бестіарію. Англія, XIII ст. (C)

Правив колись Ґордіан, і жив у його державі один благородний лицар. Він мав красуню жону, яка часто зраджувала свого мужа.

Одного разу довелося чоловікові вирушити в мандри, а жінка тут-таки покликала свого коханця. А була в тієї пані служниця, котра розуміла пташиний спів. На той час, як надійшов коханець, у дворі було троє півнів. І от опівночі, коли коханець лежав із пані, перший півень запіяв. Почула його господиня й питає служницю: «Скажи-но мені, дорогенька, про що співає той півень?» А вона у відповідь: «Півень співає, що ти кривдиш свого пана». Тоді пані: «Зарізати цього півня!» Та й зарізали.

У належну годину й другий півень запіяв. Питає господиня в служниці: «Про що співає той півень?» А служниця відповіла: «Співає: "Мій товариш помер за правду, і я готовий за правду вмерти"». Тоді пані каже: «Зарізати цього півня!» Та й зарізали.

Потім третій півень запіяв. Почувши, пані питає служницю: «Про що той півень співає?» А та у відповідь: «Співає: "Дивися, слухай та мовчи – і спокійнісінько живи!"» Каже пані: «Оцього півня не ріжте!» І не зарізали його.

Художників - із професійним святом! - Оповідка LXII. Про красу вірної душі

Художник і його моделі.
Мініатюра з рукопису: Jean de Meun. Roman de la Rose.
Нідерланди, кін. XV ст. (C)

Правив колись велемудрий Ґай, і жила в його царстві одна жінка на ім’я Флорентина, напрочуд красива й мила. Такою була її краса, що три королі захопили Флорентину в полон і всі троє її зґвалтували. Після цього між королями через їхнє непомірне кохання спалахнула війна і з усіх сторін полягло безліч люду. Довідалися про це вельможі того царства, прийшли до царя та й кажуть: «Володарю, є в твоєму царстві якась Флорентина – така красуня, що через кохання до неї щодня гине безліч люду. Усе твоє царство вимре, якщо хутко цьому не зарадиш!» Почувши таке, цар звелів написати листа й запечатав його власним перснем, щоби Флорентина негайно прибула до нього. Вісник вирушив до неї з листом, але доки прибув, Флорентина померла. Повернувся вісник і повідомив царя про її смерть.

Тяжко засмутившись, що так і не побачив Флорентининої краси, цар наказав скликати з усього царства малярів, а коли вони зійшлися, мовив: «Найдорожчі, ось навіщо я за вами послав. Була одна жінка на ім’я Флорентина – така красуня, що безліч люду полягло через кохання до неї. Вона померла, а я її так і не побачив. Отож застосуйте всю свою вмілість і намалюйте її образ в усій красі – щоб я міг уздріти, чому з кохання до неї полягло стільки люду». А вони йому: «Нелегкого діла вимагаєш, володарю: така вона була красива й гожа, що жоден маляр світу достеменно її не змалює – хіба що один, котрий ховається в горах. Лише він і ніхто інший зможе вволити твою волю».

Почувши це, послав цар за тим малярем, а коли той прийшов, каже йому: «Найдорожчий, я багато начувся про твоє вміння. Отож намалюй мені достеменний образ Флорентини в усій її красі, а я тебе гідно винагороджу». А маляр у відповідь: «Нелегкого діла вимагаєш. Проте якщо дозволиш мені бодай упродовж години споглядати всіх красивих жінок твого царства, – зроблю так, як тобі до вподоби». Звелів цар скликати всіх красунь і виставити їх на огляд маляреві. Той вибрав чотирьох найгарніших, а інших відпустив додому. Почав він малювати образ черленою барвою, і котра з чотирьох жінок мала пригожіше личко, чи носик, чи ще щось, – те змальовував: беручи по частці з кожної жінки, довершував образ. Коли ж образ було викінчено, прийшов цар і, уздрівши його, мовив: «Ох, Флорентино, Флорентино, якби ти була живою, то мала б над усіх полюбити цього маляра, що намалював тебе такою красунею!»

160 років від народження Івана Франка

Іван Франко. 1898 р. (C)

Досліджував він і збірку Gesta Romanorum, зокрема її рецепцію на українських землях.

Траянова колона і Траянів полководець

Колона Траяна
Рим, 113 р. н. е. (C)

Славнозвісна колона Траяна в Римі, вкрита спіральною стрічкою барельєфів, що увічнюють перемоги імператора над племенами даків. Оповідка 110 Діянь римських – це легенда про Траянового полководця Євстахія Плакиду, який теж міг бути причетним до його перемог.

А колоні присвячено цілий сайт www.trajans-column.org де можна і детально роздивитися її, і довідатися про неї все, що ви хотіли знати, але боялися запитати :)

Оповідка CV. Про віддяку за добро, а надто за праведний суд

Правив колись велемудрий Теодосій, який зір утратив. Він видав закон, щоб у його палатах повісили дзвона, і щоб кожен, хто матиме якусь справу, власноруч бив у нього; на той бій мав сходити поставлений для цього суддя і кожному чинити по правді.

Змія і жаба. З рукопису алхімічного трактату.
Англія, 2-а пол. XV ст. (С)

Жила там змія, що зробила собі кубло під самою линвою дзвона і невдовзі вивела змієнят. Коли малята вже навчилися повзати, вона подалася з ними на прохід за місто. Поки змії не було, до кубла залізла жаба і захопила його. Повернулася змія із змієнятами, побачила, що в її кублі жаба, та й ну з нею битися, проте здолати не могла: так і залишилося кубло зайнятим. Як побачила це змія, обвилася хвостом довкола линви, щосили її смикнула і вдарила, немовби промовляючи: «Зійди, судде, і вчини мені по правді, бо жаба кривду вчинила, захопивши моє кубло!» Почув суддя дзвін, зійшов і, побачивши, що це змія за линву смикає, бо жаба зайняла її домівку, піднявся назад і про все доповів цареві. Мовив йому цар: «Піди, вижени жабу і вбий її, щоб змія повернулася до себе додому!» Так усе й сталося.

Згодом, коли цар одного дня лежав у постелі, до його покою вповзла змія, а в пащі у неї – коштовний камінь. Побачивши це, слуги загукали, що, мовляв, змія у покої; а цар їм: «Не чіпайте її. Певен, що вона мені не зробить нічого злого». Тоді змія заповзла до царя на ложе й наблизилася до обличчя; а коли вже до самих очей добралася, впустила йому камінь на лице і мерщій виповзла з покою. Торкнувся той камінь обох царевих очей і він прозрів. Непомалу радіючи, цар наказав відшукати змію, але її так і не знайшли.

Цар вельми тим каменем дорожив і в мирі життя скінчив.