Вправа для знавців англійської

Цього разу буде невеликий оффтопік. Знайшлися дві англомовні версії оповідки 071 про сліпця і кульгавого. Запрошую повправлятися в ролі істориків англійської мови і спробувати визначити, котра з версій давніша і на скільки.

• Між ними < 50 р. різниці
• № 1 на 50-150 р. давніший
• № 2 на 50-150 р. давніший
• № 1 на 150-250 р. давніший
• № 2 на 150-250 р. давніший
• № 1 на > 250 р. давніший
• № 2 на > 250 р. давніший

Ось ці тексти.

№ 1

Pompeius in the city of Rome reigned, a full wise man, and among other virtues he was right merciful; wherefore he did cry throughout his empire a feast, that every man, rich and poor, should come to the feast, and all that come to the feast should not only be fed, but he should have many gifts. When the beadle had proclaimed this throughout all the empire, there were that time two feeble men lying by the way: one was halt and the other blind. The blind man said to the crooked: “Alas!” he said, “woe is thee and me; how may we do? The emperor has cried a great feast general to all; and who that ever comes thither, he shall not only have a feast, but also many gifts. I am blind, and thou art crooked and feeble, and may not go; and I may well see, and thou art strong and mighty, and may not see”. Then said the crooked man: “Thou shalt take me on thy back and bear me, and I will lead thee by the right way”.

№ 2

A king made a great feast, and despatched messengers with invitations, in which the guests were promised not only a magnificent entertainment, but considerable wealth. When the messengers had gone through town and country, executing everywhere the commands of their king, it happened that there dwelt in a certain city two men, of whom one was valiant and robustly made, but blind, while the other was lame and feeble, but his sight was excellent. Said the blind man to the lame, “My friend, our’s is a hard case, for it is spread far and near that the king gives a great feast, at which every man will receive not only abundance of food but much wealth; and thou art lame, while I am blind; how then shall we get to the feast ?” “Take my counsel,” replied the lame man, “and we will obtain a share both of the dinner and wealth.” “Verily,” answered the other, “I will follow any counsel that may benefit me.” “Well then,” returned the blind man, “thou art stout of heart, and robust of body, and therefore, thou shalt carry me on thy back who am lame and weak. My eyes shall be as thine: and thus, for the loan of thy legs, I will lend thee my eyes, by means of which we shall reach the festival and secure the reward.”

А тут - правильна відповідь.

Оповідка LXXI. Про винагороду в вічній батьківщині

Був колись король, який наготував велику учту, а тоді послав по всьому королівству глашатаїв – оголосити, щоб усі на неї приходили, хоч би якого були становища: тоді не лише добре пригостяться, а й незліченні багатства здобудуть. Розійшлися глашатаї по краях та містах, несучи королівський наказ.

Сліпий несе кульгавого.
Emblematum libellus. Parisiis 1542. (C)

Саме тоді в якомусь місті мешкало двоє чоловіків: один був дужий та міцний, але незрячий; інший – кульгавий та слабий, але з прекрасним зором. От і каже сліпий кульгавому: «Горе нам обом, найдорожчий! По всьому королівству оголошено, що король тоді й тоді справлятиме пишну учту, на якій кожен не лише досхочу наїсться, а й великі багатства одержить. Але ж ти кульгавий, а я сліпий: не дійти нам до тієї учти!» А кульгавий: «Послухаєшся моєї поради – обоє туди дійдемо; і багатства матимемо, і пригостимося разом з усіма». Сліпий йому в відповідь: «Я готовий будь-якої поради послухатись, аби тільки пішла нам на користь». Тоді кульгавий каже: «Ти – дужий та міцний тілом, а я – слабий та кульгавий. Понесеш мене на плечах, а я тобі дорогу вказуватиму, бо маю гострий зір. Отак обоє прийдемо на учту і разом з усіма одержимо винагороду». Мовив сліпий: «Істинно кажу тобі, прегарна твоя порада; мерщій залазь мені на плечі!»

Так вони й зробили: кульгавий вказував сліпому дорогу, а той ніс кульгавого. Обидва прийшли на учту і разом з усіма багатства одержали.

Відлуння Діянь римських у Степана Руданського

Після того, як на нашій сторінці з’явився переклад оповідки 106 «Про те, як стерегтися підступів диявола, щоб він не обманув нас», користувачка LiveJournal tin_tina звернула увагу, що з цим текстом дивовижно перегукується співомовка Степана Руданського «Пан і Іван в дорозі».

(C)

«Король Лір» за три століття до Шекспіра. - Оповідка CCLXXIII.

Правив колись у місті Римі велемудрий і могутній Теодосій і мав трьох красунь дочок. Одного разу він питає найстаршу доньку: «Як ти мене любиш?» А вона: «Та звісно, що більше за себе саму». Батько їй: «От і наділю тебе великим багатством»; і одразу ж видав її за короля вельможного і заможного. Потім пішов до середульшої доньки і питає її: «Як ти мене любиш?» А вона: «Так, як себе саму». Цар видав її заміж за одного князя. Потім пішов до наймолодшої дочки і питає її: «Як ти мене любиш?» А вона: «Так, як ти того вартий – не більше й не менше». Мовив їй батько: «Коли так, не видаватиму тебе заможно, як твоїх сестер!» І видав її заміж за якогось графа.

Невдовзі по тому цареві довелося воювати з королем Єгипетським. Король вигнав царя з його царства, і той не знав, куди податися. Тоді він написав листа, запечатавши своїм перснем, до найстаршої доньки – тієї, яка казала, що любить батька більше за себе саму; написав, щоб зарадила йому в потребі, бо його вигнано з власного царства. Прочитала дочка листа і розповіла своєму мужеві королю про те, що сталося. А король: «Добре було б зарадити йому в цій великій потребі. Зберу своє військо і чим зможу, допоможу». Вона ж йому: «Тут без великих витрат не обійтися. Вистачить надати йому п’ятьох лицарів, щоб супроводжували його, доки він поза своїм царством». Так і зробили. Дочка відписала батькові, що не одержить від неї іншої допомоги королівським коштом, крім п’ятьох лицарів у супровід. Почувши це, тяжко зажурився цар і мовив до себе: «Горе мені! Я всю надію покладав на найстаршу дочку, бо вона сказала, що любить мене більше за себе саму; через це й наділив її великими почестями».

Написав цар і до середульшої доньки – тієї, котра казала: «Люблю тебе, як себе саму», – щоб зарадила йому в цій великій потребі. А та, почувши це, мужеві своєму сповістила і відразу ж його намовила, щоб забезпечив царя лише їжею та одежею, гідною такого правителя; про це й відписала батькові в листі.

Почувши це, тяжко зажурився цар, кажучи: «Ошукали мене дві дочки. Що ж, спробую щастя з наймолодшою, котра казала мені: "Люблю тебе так, як ти того вартий"». Він написав їй листа, щоб зарадила йому в цій великій потребі; написав і про те, як йому відповіли її сестри. Наймолодша донька, побачивши батьківську нужду, мовила до свого мужа: «Мій поштивий пане, зарадь мені в цій потребі. Мого батька з власного володіння вигнано». Питає її муж: «Що ж ти хочеш, щоб я зробив?» А вона: «Збери військо і йди битися з його ворогом». Граф у відповідь: «Вволю твою волю». Він негайно зібрав велике військо, власним коштом вирушив на війну разом з царем, здобув перемогу і повернув царя в його царство.

Тоді цар промовив: «Благословенна година, коли я породив свою наймолодшу доньку! Я любив її менше за інших дочок, а вона зарадила мені у великій потребі, коли ті інші кинули мене напризволяще. Тому після моєї кончини залишаю все царство наймолодшій».

Так і сталося. Після батькової смерті правила наймолодша дочка і в мирі скінчила своє життя.

Європейська література і «бестселер» латинського Середньовіччя

Укладання десяток, двадцяток чи сотень «обов’язкових для прочитання» класичних творів є поширеним засобом їх популяризації, до якого раз у раз вдаються літературознавці, видавці, журналісти. Всі ці «хіт-паради» різняться між собою, адже в їхній основі лежать щоразу інші об’єктивні та суб’єктивні критерії. Досить цікавий список лектури від Ренесансу до XX ст. можна було б укласти із тих творів європейського письменства, на які справили вплив Діяння римські.

Три товариші. - Оповідка CVI. Про те, як стерегтися підступів диявола, щоб він не обманув нас

Колись були собі три товариші й вирушили вони в мандри. Трапилося, що не могли знайти собі харчу окрім однієї хлібини і вельми зголодніли. Тоді кажуть один одному: «Розламаємо хлібину натроє – жодному з нас не вистачить наїстися; тож порадьмося спокійно, як цим хлібом розпорядитися». Мовив один: «Лягаймо спати отут при дорозі. Кожному щось присниться, і хто більшу дивовижу побачить, того й буде ціла хлібина». Відповіли йому інші двоє: «Добре радиш»; та й полягали спати. Тоді той, котрий це нараяв, встав і, поки ті спали, з’їв цілу хлібину, ні крихти не лишивши товаришам. Отак вчинивши, взявся будити їх, гукаючи: «Мерщій вставайте! Час уже кожному розповісти свій сон!»

От перший і розповідає: «Найдорожчі, бачив я дивний сон: немовби з неба спускається золота ліствиця і янголи сходять і піднімаються по ній; вони добули мені душу з тіла й піднесли її аж до небес. Перебуваючи там, я уздрів Отця, і Сина, і Святого Духа; і така радість огорнула мені душу, що око не бачило й вухо не чуло того, що я там відчував. Отакий був мій сон». Тоді другий каже: «А я бачив, як біси розжареними залізними щипцями вирвали мені душу з тіла і знущалися з мене, примовляючи: "Доки Бог на небесах править, отут перебуватимеш!"»

Узяв слово і третій: «Вислухайте і мій сон. Ввижалося мені, що до мене прийшов янгол та й каже: "Найдорожчий, хочеш побачити, де твої товариші?" А я йому: "Звісно, пане, бо маємо розділити поміж себе хлібину; боюся, що вони вже втекли з тим хлібом". Тоді янгол: "Не втекли; хліб при тобі. Йди за мною". Та й відвів мене до небесної брами. За його велінням я схилився й заглянув попід браму, і ось бачу тебе, товаришу, взятого на небеса: сидиш на золотому престолі, а перед тобою – численні наїдки та щонайліпші вина. Мовив до мене янгол: "Ось твій товариш має вдосталь усякої втіхи та поживи і вічно там перебуватиме, бо хто увійде в царство небесне, той уже не вийде. Ходи ж тепер за мною, покажу тобі, де твій другий товариш". Я подався за ним і він привів мене до врат аду. І побачив я тебе, товаришу, як ти й казав – у щонайтяжчих муках. А раніше тобі щодня хлібом та вином удосталь догоджали! Тоді я спитав тебе: "Товаришу найдорожчий, прикро мені, що скнієш у таких муках"; ти ж відповів мені: "Доки Бог на небесах править, тут перебуватиму, бо заслужив; мерщій вставай і їж увесь хліб, бо ні мене, ні нашого товариша більше не побачиш". Почувши це, я встав і за твоїм словом з’їв хлібину».

Біблійний колорит Діянь римських і український переклад

В одному з попередніх дописів йшла мова про запозичення з латинської Біблії (Вульгати) в збірці Gesta Romanorum – як на рівні авторитетного цитування, так і на рівні проникнення біблійних зворотів та ідіом у саму мовну тканину оповідок.

Якщо в першому випадку в тексті Діянь римських подекуди трапляються відсилання до книг і навіть глав Святого Письма (втім, не завжди коректні), то в другому випадку такі позначки, зрозуміло, відсутні. Попри це, можна припустити, що середньовічна аудиторія збірки досить легко ідентифікувала ці запозичення саме як біблійні навіть без явного покликання на джерело, адже латинський текст Біблії – принаймні, найуживаніші в богослужіннях фрагменти – був добре їй відомий. Принцип еквівалентності перекладу вимагає, щоб і український читач, хоч якоюсь мірою обізнаний із Святим Письмом, міг помітити біблійні цитати й алюзії в тексті Діянь римських не лише завдяки лапкам, шрифтовим виділенням чи приміткам із відповідними посиланнями, а й завдяки особливостям самих цих фрагментів.

Оповідка дев'ята. Про те, як лагідністю долати вроджену злобу.

Правив колись велемудрий Олександр, і взяв він за дружину королівну Сирійську, яка породила йому красеня сина. Підростав той син, а коли дійшов повних літ, то став чинити своєму батькові підступи і всіляко намагався звести його зі світу. Здивувався цар, прийшов до цариці та й каже: «Найдорожча, повідай мені, одверто й без страху явивши таїну серця твого: чи ти, бува, не втратила цноту з кимось до мене?» Вона ж на те: «Пане мій, чому таке в мене питаєш?» Цар у відповідь: «Дивуюся, що твій син раз у раз намагається мене зо світу звести; був би моїм сином – не посмів би такого робити». А цариця: «Бог свідок, що ні з ким, опріч тебе, я цноти не втрачала, і готова це всіма способами доводити. Він – справді твій син; а чому на тебе заповзявся – того не відаю».

Почувши це, правитель з усією лагідністю звернувся до сина, кажучи: «Любий сину, я – твій отець: завдяки мені ти прийшов на світ, тобі бути моїм спадкоємцем. Чому коїш на мене замахи? Втіхою для мене було тебе ростити; все, що моє, – твоє. Вгамуй свою злість, не губи мене». Не послухав син батькових слів, а його злоба на батька що день, то зростала; раз у раз намагався вкоротити йому віку, чинив підступи і на людях, і потаймиру. Бачачи це, батько взяв зі собою сина і вирушив у пустельну місцину. Там простягнув йому меча, якого ніс у руці, і мовив: «Візьми цей меч і отут мене поріши: уб’єш мене потайки, а не на людях, – то й ганьби менше зазнаєш».

Як почув те син, відкинув меча, впав на коліна і, вмиваючись слізьми, благав у царя прощення, мовлячи: «Милий отче, прогрішивсь я супроти тебе, бо зле робив і коїв лукавство, і недостойний вже зватися сином твоїм. Благаю, пробач мені й знову люби мене, а я відтепер буду сином твоїм улюбленим і в усьому тобі служитиму згідно з твоєю волею». Батько ж, почувши це від сина, кинувся йому на шию і почав цілувати його, кажучи: «Сину мій найулюбленіший, більше не гріши; будь мені вірним сином, а я буду тобі милостивим отцем». З цими словами зодягнув його в дорогу одежу, увів його в дім і влаштував велику учту для вельмож свого царства.

Цар прожив після цього лише кілька днів і в мирі скінчив життя, а син перейняв у нього царство і вельми розважно правив. А коли вже й син доживав віку й смерть ішла йому на поріг, він звелів носити по цілому царству і всім показувати знамено, на якому було написано: «Все проминає, крім Божої любові».