З Новим Роком! - Оповідка CCLXX

Нехай ваші коні завжди іржуть вчасно!

Коні. Мініатюра з рукопису бестіарію. Англія, XIII ст. (C)

Одного разу королівство залишилося без спадкоємця. Стали вельможі шукати, хто по праву має бути королем. Знайшли трьох князів, які мали право на королівство і між якими його треба було розділити. От і кажуть вельможі тим трьом князям: «Найдорожчі, якщо розділити між вами королівство, його могутність зменшиться і може постати розбрат. Отож якби вам було завгодно, щоб лише один король одержав королівство, нам усім це вийде на користь». А ті: «Нам це до вподоби, аби тільки хтось із вас вибрав з-поміж нас короля». Мудреці у відповідь: «Якщо виберемо одного, а іншого ні, можемо когось образити. Проте ми знайшли на це спосіб. Пристанете на нього – буде і вам, і нам шана та вигода, не буде заздрощів і буде усунуто всякий розкол». Князі: «Скажіть нам, що ж то ви за спосіб винайшли». Ті: «А ось який спосіб. Завтра сядете на трьох коней і на лузі, що за містом, скакатимете від початку й до кінця лугу. Чий кінь перший заірже, той буде королем і володарем». А князі: «Ото добра порада!»

Наступного дня вони приготувалися ту пораду виконати. Проте один князь потайки наказав своєму челяднику, щоб той став край лугу з кобилою, яку княжий кінь зазвичай покривав; і коли побачить, що вони під’їжджають, щоб показав її морду коневі. Той так і зробив...

Подивитися на перегони князів зібралася сила-силенна народу. І от коли вони рушили, челядник, як йому наказано, виставив на показ морду кобили. Кінь, побачивши кобилу, яку зазвичай покривав, видав голосне іржання, так що весь народ почув. І того князя згідно з угодою відразу обрали королем і коронували.

З 1 вересня! - Оповідка XCIII. Про спадок і радість вірної душі

Один могутній володар віддав своїх двох синів у науку, щоб навчалися, вправлялися, а згодом і на службу влаштувалися.

Минуло трохи часу і батько надіслав їм листа, щоб верталися додому. Почувши це, брати поспішили на батьківщину. Один із них дуже тішився, що повертається; коли він прийшов додому, його радо прийняли і спадкоємцем назвали. А от інший брат вельми зажурився своїм поверненням. Коли він прийшов додому, йому назустріч вибігла мати, кинулася цілувати сина – і відкусила йому вуста. За матір’ю підійшла й сестра і, цілуючи брата, відкусила йому носа. Далі підступив брат і вибрав йому очі, а коли надійшов батько, то вхопив сина за волосся і здер з нього шкіру.

Мораль

Найдорожчі, той багач – Бог, який віддав у науку двох синів – тіло й душу, щоб у школі сього світу навчалися, у добрих ділах вправлялися і своєї спадщини, тобто життя вічного, сподоблялися. Лист – то смерть: його надсилають людині, коли має померти. Душа, возвеселившись, повертається до Бога, а Він її радо приймає і спадщиною наділяє. Інший брат, котрий неохоче відходить, – це тіло, яке своїм поверненням смутиться; воно й не дивно, бо йому дуже скрутно доводиться. Сестра і брат його – то жаби й плазуни, які виїдають йому носа й очі; батько – гниль земна, яка поїдає волосся, шкіру і плоть. Саме про цих родичів мовиться у Йова, глава VII: «Сказав я гнилизні: "Ти – мій батько!", а хробачні: "Ти – мати мені, ти – сестра!"» [Йов 17, 14]. Отож благаймо Господа нашого... і т. д.

Gesta Romanorum іспанською

Найновішим і найповнішим із перекладних видань Діянь римських західноєвропейськими мовами на сьогодні є іспанське, яке вийшло 2004 року в Мадриді:

Gesta Romanorum: exempla europeos del siglo XIV / Traducción de Jacinto Lozano Escribano. Madrid: Ediciones Akal, 2004.

Крім повного й точного сучасного перекладу всіх відомих текстів Gesta Romanorum, оснащеного науковими примітками (котрі, серед іншого, вичерпно коментують джерела цих текстів у давній літературі), справжнім досягненням є об'ємна передмова: ґрунтовне історичне, текстологічне та літературознавче обговорення збірки із залученням найновішого дослідницького інструментарію. З передмовою, а також перекладом кількох перших оповідок, можна ознайомитися, скориставшись попереднім переглядом книжки на Google Books.

Безумовним плюсом іспанського видання є його насиченість корисною для дослідника інформацією; з іншого боку, строге академічне оформлення робить його менш привабливим для ширшого читацького загалу.

Оповідка CXIX. Про те, що людина - найневдячніша в світі істота

Один цар поставив над своєю державою управителя. І так його серце загордилося та запишалося, що він усіх гнобив, аби тільки все за його велінням діялося.

Поблизу царських палат був ліс, повен дичини; отож цар звелів накопати ям і вкрити їх листям, щоб звірі, зненацька туди падаючи, ставали здобиччю ловців.

Трапилося, що їхав тим лісом управитель, і так уже пишалося його серце, що йому здавалося, наче в усьому царстві нема більшого за нього. Їхав, їхав, та й упав до ями і не може вилізти. Того самого дня до ями потрапив лев, потім мавпа, а тоді ще й змія. Побачивши, що оточений тими тварюками, нажаханий управитель закричав. Почув його крик один бідняк на ім’я Ґвідон, який на віслюку возив з лісу дрова, щоб заробити собі поживу, та й підійшов до ями. Став управитель обіцяти біднякові великі багатства, якщо витягне його з ями. А Ґвідон: «Найдорожчий, я живу лише з того, що дрова вожу; змарную свою нинішню працю – зазнаю збитку». Тоді той вірою-правдою пообіцяв, що зробить Ґвідона багачем, аби лиш він його з ями витяг.

Das älteste Märchen- und Legendenbuch des christlichen Mittelalters

Обкладинка «кишенькового» перевидання добірки оповідок з Gesta Romanorum у німецькому перекладі, яку уклав Герман Гессе.

Frankfurt: Insel Verlag, 1978. (C)

Малюнок на обкладинці ілюструє оповідку 119 «Про те, що людина – найневдячніша в світі істота».

Вона не щадить і Великих... – Оповідка XXXI. Про невблаганність смерті

Читаємо, що коли помер Олександр, до нього посходилися численні філософи, і один з них мовив: «Олександр золото ховав до скарбниці, а нині його самого в золоті ховають».

А інший каже: «Вчора Олександрові було цілого світу мало, а нині йому вдосталь трьох-чотирьох ліктів савану».

А ще інший каже: «Вчора Олександр багатьох від смерті рятував, а нині сам від її стріл упав».

А ще інший каже: «Вчора він землю топтав, а нині його самого земля накрила».

А ще інший каже: «Вчора всі Олександра боялися, а нині його за ніщо мають».

А ще інший каже: «Вчора Олександр мав силу-силенну друзів, а нині не має жодного».

А ще інший каже: «Вчора Олександр військо вів, а нині військо його несе в домовині».

Смерть Олександра.
Мініатюра з рукописного збірника поем та романів.
Франція, сер. XV ст. (C)

Іван Франко і Gesta Romanorum

Іван Франко. 1898 р. (C)

Здається, невтомний Франко торкався, бодай побіжно, усіх можливих тем з історії літератури. Не оминув він своєю увагою і Діяння римські, надто ж рецепцію їх на українських землях.

Зокрема, у праці Карпато-руське письменство XVII-XVIII вв. (Львів: З друкарні Наукового товариства імени Шевченка, 1900) Франко у розділі XII, на с. 91-95 подає опис рукописного збірника, до якого, серед низки інших творів, увійшов найповніший варіант староукраїнського перекладу оповідок із збірки Gesta Romanorum. Як і інші староукраїнські переклади Діянь римських, його було здійснено з польського стародруку; відрізнявся ж він тим, що охопив усі 39 оповідок, які містилися в польській версії, тим часом як до інших збірників входили тільки окремі з них. Підпис власника дав цій пам’ятці умовну назву «рукопис Стефана Самборини».

Готично!

Знову аркуш із середньовічного рукопису Gesta Romanorum, цього разу не початковий, а завершальний.

Рукопис Діянь римських. 1387 р. (C)

Він містить кінцівку моралізації оповідки 212, яка стоїть останньою в цьому рукописі, а також, у самому низу, колофон - «вихідні дані», з яких довідуємося точну дату, коли переписувач закінчив свою працю:

Expliciunt Gesta Romanorum. Finitum sub Anno Domini M^o CCC^o LXXXVII^mo est hoc opus in die Palmarum.

Завершуються Діяння римські. Діло закінчено року Божого 1387, на Вербну неділю [31 березня].

Оповідка CCLVI

Читаємо в «Шкільній історії», що Соломон мав струся, в якого було пташеня. Соломон ростив те пташеня в скляній клітці. Струсь, не маючи змоги добратися до пташеняти, приніс із гнойовища черв’яка і помазав клітку його кров’ю. Клітка відразу розламалася і струсь визволив своє пташеня.

Струсь визволяє пташеня.
З рукопису: Speculum humanae salvationis.
Іспанія, 1-а пол. XV ст. (C)

Мораль

Той черв’як – Христос, що про Нього мовить Псалом: «Я – черв’як, не людина» [Пс. 22 (21), 7]. Адже черв’як з’являється не через плотське породження, а виводиться з земної вологи силою сонячного проміння. Черв’як має батька на небі, тобто сонце, і матір на землі, тобто земну вологу; отак і Христос мав на небесах Отця без матері, а на землі – Матір без батька.

Замкнені в клітці пташенята – то були святі отці, замкнені в клітці аду. Та ось прийшов черв’як, своєю кров’ю розламав клітку і вивів звідти святих отців. Псалом: «Він-бо сокрушив врата мідні і засуви залізні зламав» [Пс. 107 (106), 16].

двічі по два перстені

Ледве чи Володимир Івасюк зачитувався західноєвропейською середньовічною літературою, але навіть якщо перегук з оповідкою 10 Діянь римських цілком випадковий, то тим більше вражає: і там, і тут – два; і там, і тут – пам’ять і забуття...



Важко було не віддати перевагу в нашому перекладі саме цій, хай не зовсім нормативно-літературній, формі множини від іменника «перстень».

Оповідка X. Про забуття

Правив колись Веспасіан і довго не мав потомства. Врешті за порадою мудреців він узяв за дружину красуню дівчину з далеких країв, довго перебував із нею на чужині, а вона породила йому нащадків. Тоді він хотів повернутися до свого царства, проте вона йому не дозволяла, а знай говорила: «Якщо від мене підеш – накладу на себе руки».

Почувши таке, цар наказав зробити два прекрасні перстені, а на двох самоцвітах вирізьбив зображення їхньої дії: на одному – образ пам’яті, на іншому – образ забуття. Вставивши ті самоцвіти в однакові персні, один із них – перстень забуття – віддав дружині, а інший взяв собі, нібито для того, щоб однакові перстені були знаком їхньої однаково палкої взаємної любові. Вона ж, прийнявши той перстень, одразу почала забувати про любов до мужа. Як побачив те цар, зрадів і переїхав до свого царства, а до жони більше не повертався. Так і скінчив своє життя в мирі.

Ініціал у гаслі "Перстень" з рукопису енциклопедії Omne bonum.
Англія, 2-а пол. XIV ст. (C)

Нова знахідка: чеський стародрук Gesta Romanorum

Вже можна було б і закрити тему старочеського перекладу Діянь римських, але от зовсім недавно з’ясувалося, що в пізньому Середньовіччі не лише переписували (як вважалося раніше), а й друкували оповідки з Gesta Romanorum чеською мовою.

Щоправда, від такого стародруку зберігся тільки один аркуш. Його знайшли в бібліотеці Національного музею в Празі й торік дослідили та описали. Аркуш датують проміжком 1501-1508 років; він здогадно вийшов у Пльзені з друкарні Мікулаша Бакалара, який спеціалізувався на античній та середньовічній літературі повчального й розважального характеру. На обох сторонах аркуша міститься середина оповідки 102 – тієї, де фігурує магічна лялька.

Оповідка CXXVI. Вельми потішний приклад того, що жінкам ні в чому не можна довіряти

Макробій оповідає, що один римський хлопчак на ім’я Папірій прийшов з батьком у сенат мудреців, а вони постановили під страхом смерті берегти від розголосу своє таємне рішення. Коли хлопець повернувся додому, мати запитала в нього, що ж то було за рішення, про яке радники під страхом смерті нікому не веліли казати. А він: «Цього розкривати нікому не дозволено». Почувши це, мати почала ще дужче схиляти хлопця відкрити їй таємницю: і просьбами, і обіцянками, і погрозами, і побоями. Нарешті хлопець, щоб і матір задовольнити, і таємницю зберегти, каже: «Рішення було про те, чи одному мужеві брати собі кількох жон, чи одній жоні – кількох мужів».

Отак він їй мовив, а мати видала цю «таємницю» решті римського жіноцтва. На другий день жінки, не змовляючись, юрмою посунули до сенату, благаючи, щоб одна одружувалася з двома, а не дві – з одним мужем. Сенатори, перелякавшись такого безстидного шалу сором’язливої статі, чудувалися, звідки взялася в жінок ця нестриманість (достоту призвістка великих подій!) і що б то мало означати їхнє безсоромне прохання.

Побачивши це, хлопчак Папірій розповів сенаторам про все, що сталося; вони ж його похвалили й постановили, щоб надалі він – і ніхто інший – завше був присутній на раді сенату.

Постантичні пригоди Овідієвого сюжету – від Діянь римських до «Бітлз»

Оповідка 231 Gesta Romanorum про трагічну смерть закоханих – одне з небагатьох у цій збірці прямих запозичень із славетного давньоримського поета Публія Овідія Назона (народився 20 березня 43 р. до н. е.) Це дуже скорочений виклад історії нещасливого кохання вавилонської пари – Пірама і Тісби – з IV книги Овідієвих Метаморфоз (вірші 55-166).

Запозичення цієї історії в Діяннях римських – хоча й найраніше з відомих у літературі Середньовіччя, проте аж ніяк не єдине. Джованні Боккаччо переповідає її італійською в своїй поемі Про знаменитих жінок; згодом це роблять середньоанглійською мовою Джефрі Чосер у Легенді про добрих жінок і Джон Ґовер у Сповіді коханця. Ці переробки «народними» мовами ближчі за змістом і обсягом до тексту Метаморфоз, ніж оповідка з Gesta Romanorum, а отже, постали незалежно від неї, на підставі або оригінального тексту Овідія, або якогось розлогішого переказу.

Неважко здогадатися, що саме з оповіді про Пірама й Тісбу Шекспір узяв сюжетний скелет для Ромео і Джульєтти. Однак вона присутня у Шекспіра і в явному вигляді – як бурлескна інтермедія в першій сцені V дії Сну літньої ночі, котру в комічно-незґрабній манері розігрують тесля, ткач, міхоправ, лудильник, кравець і столяр. Окремими персонажами, крім закоханих, виступають також стіна, через отвір у якій вони перемовляються, місяць і лев.

Хоча згодом ще були спроби «серйозної» рецепції цього сюжету в низці поем, трагедій і навіть опер іспанських, французьких та австрійських авторів, проте в англомовному світі саме шекспірівська інтермедія стала найпопулярнішим його прочитанням і предметом численних окремих постановок, здебільшого аматорських. Мабуть, найвідоміша з них – у виконанні учасників гурту «Бітлз», що відбулася 28 серпня 1964 року. Особливо переконливий юний Пол Маккартні в ролі Пірама :)

«Сумна їх доля призвела до згуби!» – Оповідка CCXXXI

Був колись один юнак на ім’я Пірам і полюбив він знатну дівчину, а вона – його. Вони б любенько собі погомоніли, та їм це ніяк не вдавалося через надмірну батьківську осторогу. І от якось дівчина призначила юнакові зустріч за містом, біля джерела, і сама рано-вранці туди подалася. Коли це ні звідси, ні звідти вискакує лев. Дівчина, втікаючи, згубила з голови покривало; а лев заплямив його кров’ю звірини, яку перед тим спіймав і зажер.

Потім лев пішов геть; аж ось і юнак до джерела надходить. Уздрівши скривавлену хусту, він подумав, що звір роздер дівицю, вийняв меча і, простромившись ним, укоротив собі віку. Тим часом до джерела повернулася дівчина, побачила простромленого мечем юнака і од великої туги тим-таки мечем себе вбила.

Пірам і Тісба.
З рукопису творів Христини Пізанської.
Франція, поч. XV ст. (C)

Мораль

Той юнак – Син Божий. Він бачить, що людський рід закривавлений та заплямлений через лева, себто диявола, який тримає людину в пащі, тобто в своїй владі; звідси – отой уривок про «левину пащу» та ін. [Пор. Пс. 22 (21), 22; 2 Тм. 4, 17]. Отут-то Син Божий, співчуваючи людині, приходить у світ і дає себе вбити, щоб потім кожна вірна душа з любові до Нього умертвляла себе постом і добрими ділами.

До дня Великого папи. – Оповідка LXXXI. Про чудесне урядження Боже і про походження блаженного папи Григорія

Григорій Великий.
Мініатюра з рукопису: Григорій Великий. Діалоги.
Німеччина, 1-а пол. XII ст. (C)

Правив колись велемудрий Марко і мав він лиш одного сина й одну дочку, яких дуже любив. На старість його схопила тяжка недуга, тож коли побачив, що вже довго не протягне, звелів покликати всіх вельмож свого царства й мовив: «Найдорожчі, знайте, що нині маю віддати Богові духа. Нічим мені душа так не тривожиться, як моєю донею, – що не видав її заміж. Ти, сину, мій спадкоємець, отож даю тобі наказ: заради мого благословення подбай, щоб вона пристойно вийшла заміж, щоб усе було, як годиться; а тим часом шануй її, наче самого себе». З цими словами цар повернувся до стіни й віддав духа. І був за ним великий плач у державі, і поховали його з великими почестями.

Відтоді почав правити царський син і робив це вельми розважно. Він дуже шанував свою сестру і напрочуд її любив: щодня сідав у кріслі навпроти неї, хоч за столом збиралася знать, і вони разом їли, а спали в одному покої на окремих ложах.

І от однієї ночі охопила молодого царя страшна спокуса: йому здавалося, що духа випустить, якщо не вдовольнить свою хіть із сестрою. Встав він з ложа, підійшов до сплячої сестри й розбудив її. Вона йому спросоння: «Володарю, що тобі треба о такій порі?» А він в одвіт: «Якщо не пересплю з тобою, не буде мені життя!» Тоді сестра: «Боронь Боже, щоб я скоїла такий страшний гріх! Згадай, як батько перед смертю зобов’язав тебе своїм благословенням, щоб ти в усьому шанував мене! Скоїш цей гріх – не уникнеш ні Божого гніву, ні людського осуду!» А він: «Будь-що-будь, а таки вволю свою волю!» Та й переспав із нею.

via est vita

Тепер є веб-ресурси для планування не лише ваших поїздок на найближчу відпустку, а й уявних мандрівок Римською імперією! У Стенфордському університеті на основі описів подорожей, даних про мережу доріг, навігацію, кліматичні умови, ціни та ін. створили систему ORBIS: The Stanford Geospatial Network Model of the Roman World, яка дає змогу вирахувати найвигідніший у тогочасних умовах маршрут між містами римського світу.

Зайшовши за посиланням, треба клацнути зображення мапи або закладку «Mapping ORBIS». З’явиться карта римського світу з позначеними населеними пунктами (деякі з них стають видимі лише при детальнішому масштабуванні). Справа від неї – параметри вашої уявної мандрівки: місце відбуття і прибуття, місяць, на який заплановано подорож, оптимізація за швидкістю, вартістю чи відстанню, а також преференції щодо виду сполучення. Вибравши, що потрібно, клацаємо кнопку «calculate route» – і на карті з’являється маршрут, а також вискакує віконце, де вказано відстань, тривалість і вартість мандрівки у денаріях. Треба зауважити, що у випадку «неможливої» подорожі (наприклад, коли зняти опцію сполучення «Road» чи «River» для міста в глибині суходолу або «Sea» для острівного), система видасть помилку.

Загальний вигляд планувальника подорожей системи ORBIS.
Клацніть, щоб збільшити зображення.

Можете спланувати собі античну подорож, наприклад, із Севастополя (Chersonesos) до Відня (Vindobona) чи Парижа (Lutetia). А ми вирішили випробувати ORBIS на матеріалі однієї оповідки з Gesta Romanorum.

Оповідка CCVI. Про язичницьких богів, під якими філософи розуміють чесноти

Язичники уявляли, що є стільки богів, скільки приписуваних їм чеснот. Отож бога милостивості малювали на подобу людини, що тримає в руках розірване навпіл серце. Довкола серця було написано золотими літерами: «Милостивість». Довкола однієї половини серця було написано: «Увесь день чекаю, коли грішник од гріха відступить і зцілиться», а довкола іншої половини: «Якби не було гріха, не було б і милосердя; прощення за гріх попросиш – швидко його одержиш».

Емблема милостивості. Малюнок із літературного нотатника дворянина Гамфрі Ньютона.
Англія, кін. XV - поч. XVI ст. (C)

Мораль

Бог, Господь милостивості й лагідності, тримає розірване серце на знак того, що завжди готовий і охочий змилосердитися над грішником, який просить прощення, і ніколи не закривається від нього. Тому й мовить блаженний Єронім у першій книзі «На Одкровення»: «Дивовижна милостивість і лагідність Божа: коли чинимо переступ, Бог одразу не карає, а вливає в нас ліки благодаті, щоб виразку зцілити і до слави й утіхи нас допровадити». Тому й блаженний Августин каже в книзі «Про дух і душу»: «Нехай ніхто не зневірюється в Божому милосерді: Боже милосердя більше за наші злидні».

А кажуть, це нині смаки зіпсовані...

Якщо західне Середньовіччя чимось і відповідає стереотипним уявленням про нього, то це замилуванням тодішніх людей макабричними сюжетами та образами.

Один із таких сюжетів було запозичено із юдейської притчі, що міститься у Вавилонському Талмуді. Сини, сперечаючись за спадщину покійного батька, звертаються до судді. Той, щоб з’ясувати, хто з них справжній син спадкодавця, пропонує їм постукати по батьковому гробі (що було знаком зневаги), адже вважає, що голос крові мусить втримати рідного сина від такого вчинку.

Мабуть, у цьому вигляді історія видалася середньовічній Європі недостатньо ефектною, а тому в латинських переробках та адаптаціях її було радикально «присмачено». Добре бачимо це на прикладі варіанту, котрий увійшов до збірки Gesta Romanorum як оповідка 45 «Про те, що лише добрі увійдуть у царство небесне».

Завдяки популярності Діяннь римських ця модифікація талмудичної притчі знайшла широкий відгук і в мистецтві; один із численних прикладів – ренесансний декоративний таріль, що на фото. Тут уже відбулася певна «реконструкція» юдейського контексту: замість безіменного старого лицаря порадником виступає цар Соломон; змінилося й число синів та місце дії. Проте наймиліші середньовічному смакові деталі – ексгумація, вигадлива наруга над трупом – залишилися незмінними.

Сини стріляють у мертвого батька. Майоліка. Італія, бл. 1535 р. (C)

Příběhy římské

Популярне перевидання старочеської версії Діянь римських (можна повправлятися в читанні її середньовічного рукопису):

Příběhy římské / připravil František Šimek. Praha: Odeon, 1967.

Суперобкладинка:

... і палітурка:

Як учинити справжню злуку. - Оповідка CXXXIII. Про духовну дружбу

Жив колись один король і мав двійко хортів. Коли вони були зв’язані між собою, то дуже любилися; та щойно їх відв’язували, готові були зжерти одне одного. Бачачи це, король вельми журився, бо щоразу, коли йшов на лови і відв’язував псів, щоб з ними полювати, вони починали битися, а про полювання забували. Став король питати поради і йому сказали, що треба привести дужого та лютого вовка і нацькувати на нього одного з псів; а коли вовк уже його долатиме, спустити іншого. Перший побачить, що має підмогу, і надалі пси завше любитимуться.

Так і сталося. Коли вовк уже перемагав, а пес на силі підупадав, інший пес його оборонив і вовка убив. Відтоді пси – чи зв’язані, чи відв’язані – однаково між собою любилися.

Мораль

Найдорожчі, той король – Господь наш Ісус Христос; двоє зв’язаних між собою псів – тіло і душа, пов’язані в хрещенні. Доки вони отак зв’язані, любляться; та коли їх відв’язує одне від одного смертний гріх, одразу стають між собою ворогами: «Плоть пожадає проти духа» і навпаки [Гл. 5, 17].

Що ж робити? Певна річ, треба піддати плоть покуті, щоб виступила проти вовка, себто диявола; тоді й душа збадьориться і мужньо битиметься пліч-о-пліч з плоттю. Відтоді між ними буде любов і в щасті, і в горі; їх однаково любитиме Господь і завдяки Його любові вони здобудуть життя вічне.

Поетична пауза: з італійської поезії XX ст.

Джованні Рабоні (Giovanni Raboni, 1932-2004) – відомий в Італії поет, а також перекладач і критик, представник так званого «покоління тридцятників» («generazione degli anni trenta») італійської літератури.

Для нас він особливо цікавий тим, що в нього є збірка під тією ж назвою, що й предмет нашої пильної уваги, – Gesta Romanorum (Milano: Lampugnani Nigri, 1967). Ось один із віршів збірки – в оригіналі та нашому аматорському перекладі.

Il rimorso di San Giovanni Battista Silenzio. Udite. Io annuncio la sua morte perchè sono di fronte a voi l'autore della sua venuta e dei suoi giorni disastrosi. Oh fossi morto prima, nel deserto, come muoiono i cammelli che si fidano troppo del proprio gozzo! Io così della mia memoria, della memoria che Dio mi concede sulle cose future. Io non volevo ucciderlo ma la mia fede si è tramutata in pietra o coltello, il mio battesimo in violento scorpione. Mi perdoni se troppo poco ho peccato! Io fiorisco di colpa come la Vergine è fiorita in lui nel grembo involontario.

Покаяння святого Йоана Хрестителя Затихніть. Слухайте. Звіщаю Його смерть, бо перед вами я – винуватець Його пришестя і Його злощасних днів. Якби ж то я вмер раніше – в пустині, як умирають верблюди, надміру уповаючи на власний горб! Як-от і я – на власну пам’ять, на ту пам’ять що Бог мені дав про прийдешнє. Я не хотів Його убивати, але віра моя обернулася каменем чи кинджалом, а моє хрещення – лютим скорпіоном. Хай простить мені, коли я согрішив замало! Я розцвітаю виною, як Приснодіва розцвіла у Ньому в мимовільній тяжі.

Василів з іменинами! - Оповідка CCLXI

Василій каже у «Шестидневі», що деякі тварини призначені для праці, але не годяться в їжу, як-от кінь, мул, віслюк. Інші тварини призначені в їжу, але не годяться до праці, як-от вівці, свині, кури, качки, пави. А ще інші тварини ні в їжу, ні до праці не годяться, а лише для охорони та чистоти дому, як-от пси і коти: пси охороняють, коти очищують.

Тварини. Декоративний ініціал з рукопису:
Григорій Великий. Моралії на книгу Йова. Німеччина, 2-га пол. XII ст. (C)

Христос рождається!

Штефан Лохнер. Поклоніння царів. Вівтарна картина Кельнського собору. XV ст. (C)

У Кельнському соборі зберігаються мощі володарів-мудреців, які вітали новонародженого Ісуса. Саме туди їздив вшановувати їх король Данський з оповідки «Про трьох царів», за що одержав особливі дари.

І вам щедрих дарів цього Різдва!